Геноцид проти українців – реалізація національної політики Кремля (у дзеркалі світової публіцистики)

Анотація

Публікацію підготовлено на основі опрацьованих підшивок львівської газети «Діло» 30-х рр. ХХ ст., переосмислення власних наукових публікацій [21, 22]. Ця стаття є спробою показати згубність імперіалізму, більшовизму-тоталітаризму й неоімперіалізму для поневолених націй колишньої Російської імперії, колишнього Радянського Союзу та сучасної Російської Федерації, які за формою, можливо, інші, а за змістом та суттю — однакові.

Автор вважає, що документальні свідчення злочинів проти людяності, які по-стають не тільки на матеріалах відкритих архівів, а й очевидні на основі опрацювання газетних джерел, не можна замовчати або забути чи пробачити усім тим конструкторам і архітекторам геноциду проти українського народу, які розробили й утілювали всілякі зайди-комісари ВКП(б) з Московщини, НКВД, МГБ тощо, а допомагали їм національні зрадники, місцеві комуністи, комсомольці...

Наша публікація доводить, що людина, звичайний український селянин, в умовах радянського тоталітаризму, не мала шансів залишатися людиною. Навіть у селян система вичавлювала все національне: памʼять, звичаї, традиції, любов до землі, вміння працювати, гідність, самодостатність, право на власну думку й незалежність дій. Тоталітарний прес таки зламав національну резистентність, але тільки з допомогою Геноциду українства шляхом штучного Голодомору 1932–1933 рр.

В умовах цивілізаційного протистояння Москви Заходу, яке нині відбувається переважно коштом України й синів України, ми нерідко спостерігаємо ту ж зраду, яка вже мала місце для нашої країни на початку ХХ ст. Замість національного єднання проти ворога між українськими містами й Росією курсують потяги, їздять автобуси, йде торгівля. Натомість головні висновки цієї статті зводяться до того, що, по-перше, уроки історії треба засвоювати, а, по-друге, Україна матиме шанс на успіх тоді, коли нашу владу репрезентуватиме самодостатня – не прозахідна і не проросійська (не апологети Варшави і не «грязь Москви»), а національна еліта, яка буде спроможна виробити дієві запобіжні механізми національного зламу й поступу.