Український інформаційний простір

«Лицарі Правдивого Слова» в КНУКiМі

Микола Тимошик — 2023-05-17

У цій публікації йдеться про те, як до всенародної ініціативи зі створення мартирологу полеглих героїв новітньої російсько-української війни долучилися одними з перших студенти-журналісти КНУКІМу.

Головною платформою для оприлюднення студентських текстів став всеукраїнський тижневик «Слово Просвіти», з яким КНУКІМ уклав угоду на творчу співпрацю. Свої есеї студенти писали за творчими вправами, вивчаючи предмети «Основи журналістики», «Жанри журналістики» та «Основи редагування». Методика виконання таких вправ запозичена автором статті під час неодноразових наукових стажувань з вивчення викладання фахових дисциплін із журналістики в західних університетах.

Системна публікація кращих зразків текстів за вправами «Зорі в калюжах буденщини», «Моя хата скраю?», «Про лебедину вірність і людську підлість» та ін., їхнє активнее поширення через мережеві платформи спричинили появу серед творчих студентів громадського руху «Лицарі Правдивого Слова».

Актуальне починання помітили за кордоном. В Італії зініціювали збірку на грошові винагороди талановитим студентам.

Публікуючи кращі зразки з творчої вправи «Герої не вмирають, якщо їх пам’ятають» та розповідаючи про цю ініціативу на шпальтах наукового журналу «Український Інформаційний Простір», автор висловлює переконання, що колись такі тексти стануть предметом аналізу майбутніх дослідників-журналітикознавців. А для нинішніх читачів це неспростовний документ нашої кривавої й водночас обнадійливої доби. Це частка цілковито нового, в реаліях постолігархічної національної журналістики, чистого й чесного, правдивого й патріотично налаштованого інформаційного фронту, який упевнено тримають і відомі журналісти, й ті, хто робить у нашій професії перші, але впевнені й результативні кроки.

Тенденції порушення професійних стандартів у сучасній українській журналістиці

Аліна Наливайко — 2023-05-17

На матеріалах сучасних українських засобів масової інформації у статті проаналізовано складники порушення журналістських стандартів. В основу аналізу обрано сегмент новинної журналістика.

Розглянуто складники порушення журналістських стандартів, які йдуть усупереч статям Кодексу етики українського журналіста: поширення плагіату, маніпуляції, мова ворожнечі, застосування незаконних методів отримання інформації, незбалансованість у подачі матеріалу, порушення достовірності та представлення оціночних суджень як фактаж. Аналіз засвідчив, що український медійний простір перенасичений скандалами, порушеннями та маніпуляціями, пов’язаних з діяльністю українських медійників, що суттєво знизило довіру громадськості до журналістики як до соціального інституту.

Виявлено, що журналістика почала втрачати просвітницьку функцію, змістився акцент на спрощення інформації для охоплення більшої, менш освіченої частини аудиторії, що призводить до поступового зниження рівня критичного мислення всього українського суспільства. Також присутнє зниження рівня грамотності журналістів.

З-поміж інших негативних тенденцій – урізноманітнення маніпулятивних технік: замовчування, викривлення інформації, зниження серйозності та спрощення інформаційних повідомлень, використання неправдивих заголовків та маніпуляції з соціологічними даними.

Наголошено на тому, що порушення одного з професійних стандартів у журналістських матеріалах призводить до порушення інших. Нагромадження комплексних порушень перетворюють журналістський продукт на нестандартний, неякісний та другосортний.

Необхідним вектором розвитку журналістики є усвідомлення українським суспільства важливості популяризації медіарамотності та контроль ЗМІ щодо дотримання професійних журналістських стандартів.

Інформаційний аспект гібридної війни росії проти України

Геннадій Гребньов — 2023-05-17

У статті досліджено інформаційний складник гібридної війни, розв’язаної росією протии України. У цьому контексті розглянуто методи та інструменти, що використовує країна-агресор, а також актуальні питання інформаційної безпеки та «медіагігієни», які постають перед українцями. З’ясовано, що на нинішньому етапі повномасштабної агресії ворог все більше вдається до проведення інформаційно-психологічних спеціальних операцій, продукування та поширення відвертої дезінформації, маніпуляцій та фейків. Як інструменти інформаційної війни широко застосовуються традиційні та новітні ЗМІ, зокрема соціальні мережі. Методом моніторингу, синтезу та контент-аналізу доведено, що з огляду на медіабезпеку найбільш ризикованими джерелами інформації є такі соціальні мережі, як Telegram, YouTube та Facebook. Водночас за період повномасштабного вторгнення росії спостерігається тенденція щодо збільшення кількості громадян, для яких основним джерелом отримання інформації є саме соціальні мережі. А тому особливої актуальності набувають питання медіагігієни, головними складниками яких є вміння оцінити й відфільтрувати «небезпечний» контент та відповідальне ставлення до поширення інформації. Стосується це як пересічних користувачів соціальних мереж, так і професійних журналістів та блогерів. Питання медіаосвіти є надзвичайно важливими не лише для конкретного індивіда, який отримує інформацію зі ЗМІ та соціальних мереж, а й загалом для національної безпеки держави, яка має ефективно реагувати на інформаційні атаки ворога. В умовах війни медіаграмотність населення набуває все більшого значення, тож поліпшення рівня обізнаності співвітчизників має стати одним із пріоритетних завдань органів влади та численних громадських інститутів.

Російська пропаганда агресії проти України (2014–2021 рр.)

Володимир Вакулич — 2023-05-17

У статті розглянуто особливості інформаційного забезпечення російської агресії з 2014 до 2021 рр. Метою дослідження є висвітлення основних засобів і принципів інформаційної війни російської федерації, з’ясування основних аспектів інформаційної підтримки власної агресії на території України та її тенденції розвитку. З’ясовано основні напрями й інструменти поширення російської пропаганди. Встановлено мету розгортання російських інформаційних кампаній та їхні наслідки. Висвітлено загальні тенденції російської пропаганди стосовно подій в Україні. Визначено головні ресурси, які реалізовують російську інформаційну політику. Розкрито джерела ведення інформаційної, пропагандистської кампанії росії. Доведено, що велике значення мали не лише традиційні засоби масової інформації, але й соціальні мережі. Застосовуючи в комплексі всі ресурси, кремлівські пропагандисти намагалися виправдати власну агресію в очах співвітчизників і міжнародної спільноти, а також створити негативний імідж Україні. Частково це мало певні наслідки через системність дій російських ЗМІ за кордоном. Проте важливих політичних цілей росія не досягнула. Особливу увагу акцентовано на необхідності формування контрзаходів, особливо в умовах початку гострої фази російсько-української війни від 24 лютого 2022 р. Важливо розуміти, що протистояння в інформаційному полі є невід’ємним етапом російсько-української війни. Новий етап дещо актуалізував важливість аналізу російських ЗМІ з метою розуміння тенденцій змін російської пропаганди та формування оптимальної системи захисту від неї. Проте існує необхідність детального аналізу російської інформаційної кампанії впродовж 2014–2021 рр.; потрібно визначити тенденції, які були притаманні їй у 2022 р., й спрогнозувати подальший розвиток інформаційного забезпечення російської агресії.

ЗМІ прифронтового міста у висвітленні повномасштабного вторгнення рф

Тетяна Рогова — 2023-05-17

У статті здійснено спробу проаналізувати роботу запорізьких регіональних онлайн медіа «Inform.zp.ua», «IPnews+», «Akzent.zp.ua» у два часові періоди: з 24 лютого – по 24 березня та з 24 серпня – по 24 вересня 2022 року, що обумовлено початком повномасштабного вторгнення росії на територію суверенної України, а також відзначенням першої річниці незалежності держави під час загального воєнного стану.

Авторки, посилаючись на роботи українських та іноземних дослідників, здійснюють моніторинг контенту запорізьких медіа з прифронтового міста з позиції відповідності жанрам, наявності фото- чи відеоконтенту, дотримання лексичних норм, журналістських стандартів, наявності рекламних, замовних матеріалів. Проаналізували сумарно понад 1000 матеріалів за визначені часові періоди й дійшли висновку, що наповнення, стиль викладу частково змінилися, проте жанрові різновиди в кількісному складі не зазнали суттєвих змін. Традиційними залишаються ранкові зведення від Генерального штабу з подіями за останню добу, опис ситуації на фронті на Запорізькому напрямку, інтерв’ю з внутрішньо переміщеними особами, військовими, волонтерами.

У науковій статті досліджено наратив патріотизму й те, як він видозмінився у порівнянні з періодом гібридної війни та повномасштабного вторгнення.

Неологізми в мережевих виданнях України доби незалежності

Володимир Даниленко — 2023-05-17

У статті досліджуються неологізми й неологічні фразеологізми в інтернеті та соціальних мережах, які виникли в роки незалежності України. Поетапно відстежується, в які періоди нової української історії з’явилося найбільше неологізмів та пояснюється причини словотворчої активності суспільства. Аналізується час найактивнішого творення неологізмів під час революції 2013–2014 років, гібридної війни на Донбасі та повномасштабного періоду війни росії проти України, який розпочався 24 лютого 2022 року.

У неологізмах воєнного часу відстежується мова ворожнечі, яка впливає на появу етнофолізмів, норм правопису, пейоративної лексики та нових тенденцій у ономастиці, зокрема на вибір імен для народжених дітей, яких почали називати іменами високотехнологічної зброї.

Неологізми і неологічні фразеологізми вносять нові сенси у медіадискурс українського інформаційного простору, розвивають і збагачують мову та стають матеріалом для наукових досліджень у різних галузях лінгвістики і суміжних дисциплін.

Зокрема одержані результати можуть бути використані у дослідженнях з семіотики, ономастики, соціолінгвістики, культурології, лексикографії, медіадискурсу, при укладанні словників сучасної української мови, для сценаристів, драматургів, письменників та всіх, хто вдосконалює свої знання про українську мову і цікавиться її розвитком.

Переваги залучення штучного інтелекту для оптимізації дизайнерських процесів у сфері медіа

Сергій Шашенко — 2023-05-17

У статті розглянуто вплив упровадження інструментів на основі штучного інтелекту на професію медіадизайнера. Цей вплив настільки потужний, що фахівці з медіавиробництва та дизайну активно обговорюють революційні зміни професійної реорганізації праці, адже сучасні моделі штучного інтелекту є дуже ефективними в генеруванні текстів, зображень, програмного коду тощо. Розглянути практику залучення штучного інтелекту у сфері сучасного медіадизайну і є метою дослідження.

Штучний інтелект – це гіперлогічна система рішень, які приводять до значною мірою передбачуваних цілей. А це є показником ефективності медіакомунікації, адже користувачі надають перевагу медіа з низькою візуальною складністю та високою прототипічністю.

У дослідженні узагальнено переваги залучення штучного інтелекту для оптимізації дизайн-процесу; зокрема, це здатність до аналізу та класифікації, вирішення складних завдань, швидкість виконання завдань.

Розглянуто популярні інструменти на основі штучного інтелекту, які використовують дизайнери в основних видах своєї прикладної діяльності, зокрема інструменти для роботи з кольорами, шрифтами, сервіси для перетворення ідей на цифрові проєкти та генерації контенту.

Здійснено огляд практики успішного застосування технології штучного інтелекту світовими компаніями, що допомогло їм отримати вигоду. Дослідивши питання залучення штучного інтелекту в індустрії медіадизайну, можна виявити головні напрями медіабізнесу, що зазнають змін внаслідок процесу інтеграції. Це сфера відеовиробництва, створення контенту та UX-дизайн.

У результаті дослідження зроблено висновок, що на сучасному етапі розвитку штучний інтелект не спроможний перевершити чи замінити дизайнера повністю. Наразі він може лише полегшити проєктування, якщо в ньому бере участь людина, та допомогти зробити проєктування більш керованим та рентабельним.

Як писати журналістські тексти: до проблеми методики і технології творчості

Микола Тимошик — 2023-05-17

Статтю присвячено актуальним проблемам методики й технології створення журналістських текстів. Тема ця мало розроблена в сучасному українському журналістикознавстві. Причина – відсутність спеціальних курсів із творчих майстерень на факультетах журналістики більшості університетів, брак відповідних підручників та посібників для студентів, неготовність викладачів, які не мають практичного журналістського досвіду, читати подібні курси й осмислювати цю проблематику в теоретико-практичному аспекті. Натомість ця тема активно циркулює в навчальній і науковій літературі на Заході. Авторами своєрідних «правильників гарного писання» там виступають здебільше відомі журналісти-практики.

У статті запропоновано авторське бачення результату давньої дискусії теоретиків і практиків щодо питання, чи можна навчити (навчитися) гарному писанню? Писати можна навчити, але обмеженим літературним формам, які не потребують публіцистичного осмислення подій і явищ. Йдеться про матеріали, що входять до інформаційних та частково аналітичних жанрів. Обґрунтовано необхідність опанування журналістами-початківцями методики й технології створення текстів і розуміння складників творчого процесу в цілому.

Оглянуто найкращі зарубіжні та українські взірці «правильників гарного писання». Виділено й узагальнено спільне та найважливіше з аналізованих порадників: наявність щоденного бажання писати; невтомну працездатність і силу волі; системне читання найкращих зразків красного письменства; ведення щоденників, записничків; фіксація мови героїв з творів – перлин народної мудрості; вироблення індивідуального стилю писання.

Докладно з’ясовано сутність поняття «муки творчості». Зроблено це на основі аналізу творів і мемуаристики найкращих майстрів слова зарубіжної та української літератури й журналістики. Доведено, що муки творчості – типовий стан журналіста. Подолати його, досягнути стану натхнення можна лише щоденними пробами пера, мотивацією створити резонансний твір, прискіпливим аналізом того, що написали досвідчені попередники. Окремо йдеться про три стадії творчого процесу.

Культура пам’яті: феномен Революції гідності в сучасній науковій рефлексії

Тетяна Гуменюк — 2023-05-17

Розглянуто колективний досвід Майдану кінця 2013 – початку 2014 років, а також породжені цими подіями культурні, соціально-психологічні зміни в суспільстві. Вони сприймаються невіддільно від процесів глобального масштабу, що відбуваються протягом останніх трьох десятиліть, актуалізуючи культурну пам’ять людства. Досвід Майдану вписується в контекст посткомуністичної травми, «trauma studies», що для більшості дослідників взагалі становить парадигмальну характеристику культури кінця ХХ – початку ХХІ століть. Теоретичне осмислення минулих і теперішніх трагічних подій, культурних травм постійно привертає увагу соціуму до них, адже відсутність чи недостатність відповідної аналітики надає їм хронічного характеру, транслюючи пам’ять про них наступним поколінням. Наголошено, що для долання колективних та індивідуальних травм, їх негативних наслідків необхідні специфічні технології впливу на суспільну й індивідуальну свідомість. Тривалий вплив національної травми на індивіда і на колективну свідомість викликає відчуття страху не лише в окремої особистості, яка усвідомлює своє життя як «до» і «після» трагічних подій. Майдан об’єднав усе суспільство навколо ідеї утвердження власної ідентичності або усвідомлення нової. Сучасне українське мистецтво зосереджене на відтворенні соціокультурної рефлексії, на осмисленні «свого» і «чужого», центру й периферії, головного та другорядного, індивідуального й соціального, моно- й полікультурного, автентичного й глобалізованого в нинішньому світі. Саме ці моменти характеризують стан культури третього тисячоліття – входження у світ нових моральних і технологічних викликів. Отже, співвіднесення досвіду українського народу зі світовими історичними та культурними процессами універсалізує його як такий, що має суттєве значення для того, щоб бути почутим у світі.

Оцінка й переосмислення роботи журналістів в умовах війни за незалежність України

Мар’ян Житарюк — 2023-05-17

Роль журналістів, фотокореспондентів, операторів, блогерів-очевидців, фіксерів – усіх тих героїчних медійників, які прагнуть донести правду світові про російську агресію – неоціненна. Мова піде про тих українських та закордонних журналістів, які акредитовані українською владою, зокрема Міністерством оборони України, а не російськими інституціями чи адміністраціями на захоплених і невизнаних світовою спільнотою територіях.

Статтю присвячено журналістам (як українським, так і закордонним), які, по-перше, виконують свій професійний обовʼязок і висвітлюють хід війни за незалежність України; по-друге, виконують громадянський обовʼязок і захищають рідну землю від московської орди зі зброєю в руках. Актуальність такої наукової публікації продиктована метою дослідження (потребою оцінки й переосмислення роботи представників журналістського корпусу в екстремальних умовах ведення бойових дій), завданнями (віддати шану загиблим за свободу й демократію в Україні, закарбувати в памʼяті українців імена журналістів – жертв і героїв війни), новизною (у науковому ракурсі поки що дуже мало публікацій саме про журналістів на війні в Україні, наймасштабнішій і найкривавішій на європейському континенті з часів Другої світової).

Методи дослідження: аналіз контенту з відкритих джерел, систематизація й концептуалізація даних.

Замість висновків. 1. Започатковано наукове осмислення героїзму й жертовності представників журналістського корпусу під час війни за незалежність України протии московщини, яка поставила собі за мету відродити імперію, знищити спершу українську державу й українців, а згодом і країни Європейського Союзу та ідеали західної демократії. 2. Зроблено перші кроки щодо створення журналістського некрополя в Україні.

Знищення музейної спадщини російським агресором у 2022 році: за матеріалами мас-медіа

Ігор Скленар — 2023-05-17

Одним із засобів війни росії проти України є знищення культурних і релігійних пам’яток. Музейна спадщина належить до матеріального культурного надбання українського народу. В статті розглянуто факти знищення й пограбувань музейних установ протягом 2022 року з початку повномасштабної російської агресії. Описано стан деяких музеїв України в зонах бойових дій. В ході дослідження теми зроблено спробу вирішити такі завдання: виділити найрезонансніші приклади пошкоджень та руйнувань російськими окупантами об’єктів музейної спадщини в зазначений період; проаналізувати ці приклади крізь призму статистики, наукових статей і публіцистичних оцінок; розглянути суспільний резонанс, який виник у зв’язку з фактами руйнувань та пограбувань музеїв у зонах бойових дій. Водночас використано такі методи дослідження, як історичний, описовий, контент-аналіз, порівняльний аналіз, статистичний та ін.

Основою пошуку емпіричного матеріалу стали повідомлення Міністерства культури та інформаційної політики України про цільові атаки з боку російського агресора на культурну спадщину України. Оскільки тема медійного висвітлення цих фактів є доволі широкою, ми обрали публікації передусім деяких зарубіжних мас-медіа (дві з них стосувалися перших місяців війни, а одна – 10-го місяця війни), які показують кричущі факти руйнувань і грабувань унікальних музеїв. Стаття одного із найавторитетніших економічних часописів у світі «Forbes» (США), як і матеріал найдавнішого інформагентства «Аssoсiated Press» (США), були виділені в документальному фільмі «Мистецтво, яке викрали росіяни: історії музейників та сценарії повернення» на «UA: Суспільне». Саме велика аудиторія цих мас-медіа на суспільному рівні відповідно резонує на статистику й огляд поруйнованих і пограбованих музеїв України під час війни. Навіть у польській версії «глянцевого» американського часопису «Vogue» вміщено статтю-огляд про нищення російськими окупантами музейних надбань у перші два місяці повномасштабного вторгнення росії.

Окремо проаналізовано контент документального фільму польського режисера й журналіста Т. Гживачевського «Знищити народ» (лютий 2023 року), який їздив у знищені музейні заклади Харківської, Чернігівської, Київської областей. Розглянуто соціальні проєкти підтримки міжнародною спільнотою культурного надбання загалом і музейної справи зокрема.

Мурали міста як форма інформаційного спротиву російській агресії

Марина Отрішко — 2023-05-17

Зображення, які розташовуються на фасадах будинків, огорожах із легкістю запам’ятовуються і здебільшого позитивно впливають на оточення. Мурали є каналом комунікації між жителями міста, митцем, владою та відображають ідентичність міста крізь призму інформаційного простору. Однак у період воєнної агресії росії проти України відбувається трансформація цінностей, яку можна простежити в стінописах України та світу. Саме тому вважаємо мурали потужною інформаційною зброєю. Науковці схильні вважати, що стінописи є провокаційною формою мистецтва, адже вони можуть ненав’язливо впливати на містян. Проте наукових розвідок, присвячених вивченню муралів як чинника спротиву в інформаційному просторі міста, замало.

У статті досліджено дефініцію «мурал», розглянуто його позитивні та негативні функції, здійснено огляд популярних стінописів, які згубно впливають на міських жителів, а також проаналізовано доцільність розміщення муралів в інформаційному просторі. Доведено, що якісні мурали, які є маркерами символізму, естетичної привабливості, креативних і патріотичних ідей, оживлюють інформаційний простір міста, сприяючи естетизації, урізноманітненню типових забудов, приверненню уваги туристів, започаткуванню бізнесу, покращенню якості життя містян.

Обґрунтовано думку про те, що на сьогодні мурали є «голосом» спротиву в інформаційному просторі міста, адже події війни стали чинником ідейних видозмін вуличного мистецтва. Стінописи, які спостерігаємо з початку повномасштабного вторгнення, закликають до свободи, перемоги, підтримки морального духу українців; зображені герої є символами стійкості та незламності. Такі стінописи ширяться світом; кожен мурал є унікальним і має глибоке змістове наповнення, що реалізується через зображення в синьо-жовтих кольорах.

Зроблено висновок про те, що мурали є потужним інструментом впливу на місцевих жителів. Їм властиво ревіталізувати та покращувати інформаційний простір міста, підкреслювати його особливості, сприяти перспективному розвитку територій. Наразі стінописи є ідейними символами незламності, миру, свободи; вони сприяють підняттю патріотичного духу українців та популяризації українського мистецтва.

Соціальні мережі як інструмент промоційної роботи видавництв

Олена Погрібна — 2023-05-19

У статті проаналізовано особливості соціальних мереж як потужного інструмента в інформаційно-промоційній роботі видавництв, які з кожним роком усе більше приділяють увагу PR-діяльності, насамперед в інтернеті. Досліджено сторінки провідних українських видавництв («Видавництво Старого Лева», «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Наш Формат», «Клуб сімейного дозвілля», «Ранок», «Основи», «Кальварія», «Фоліо», «Віват», «Віхола», «Книголав», «ArtBooks», «Абук») у фейсбуці, інстаграмі, ютубі, твіттері, тіктоці, телеграмі та пінтересті.

Акцентовано на перевагах соцмереж, їх можливостях для промоційної діяльності видавництва: підвищувати впізнаваність бренду, створювати й підтримувати позитивний імідж і репутацію; презентувати читачам книжкову продукцію, знайомити їх з авторами й командою видавництва (редакторами, перекладачами, дизайнерами, верстальниками, ілюстраторами); належним чином інформувати свої цільові аудиторії (медіа, владу, партнерів-видавців, інтернет-книгарні, читачів), залучати потенційну аудиторію; безпосередньо комунікувати зі своїми читачами, швидко отримувати від них зворотний зв’язок (перегляди, вподобайки, коментарі, поширення), вивчати інтереси й читацькі вподобання підписників; застосовувати значну кількість рекламних інструментів на всіх етапах редакційно-видавничого процесу, знайомити читача з процесом творення книги тощо.

У статті на основі проведеного дослідження запропоновано класифікацію контенту на сторінках видавництв у соціальних мережах: 1. рекламний (комерційний), 2. корисний, 3. інформаційний, 4. інтерактивний, 5. розважальний (фановий), 6. репутаційний (брендинговий). Кожен тип контенту проілюстровано різними видами повідомлень.

Крім того, проаналізовано особливості продукування повідомлень для різних соцмереж, ураховуючи формат інформацій (можливість публікувати різні за розміром тексти, відео, фотографії, інфографіку тощо) та читацьку аудиторію (віковий критерій).

Стаття репрезентує правила модерування сторінок, ураховуючи досвід провідних видавництв України.

Вплив медіа на формування довіри громадян до влади в період війни

Алла Міщенко — 2023-05-17

Стаття присвячена виявленню вирішальних змін в інформаційному просторі України після початку повномасштабної агресивної війни Росії проти України та визначенню впливу медіа на формування довіри суспільства до влади у вказаний період. Для досягнення поставленої мети використано міждисциплінарний підхід і поєднання дослідницьких інформаційних джерел та методів різних наукових напрямів, зокрема журналістики, соціальних комунікацій, соціології, політичної науки тощо. У статті розкрито основні форми обмеження інформаційного простору, які відбулися в телевізійному форматі та друкованих виданнях. Водночас значного зростання в поширенні суспільно важливих повідомлень отримали такі платформи, як Facebook, YouTube, Telegram, Tiktok, які не були цензуровані владою та поширювали інформацію від першоджерел про поточні події, особливо в зонах бойових дій.

Дослідження довело, що засоби масової інформації залишаються основним інструментом посилення вертикальної взаємодії між владою та суспільством, що дозволяє соціально-політичним інститутам легітимізувати власну діяльність та державні рішення. Складання порівняльної таблиці та висвітлення діаграм соціологічних досліджень рівня довіри громадян до влади виявило тенденцію значного зростання підтримки інституцій влади з боку суспільства в середньостатистичній динаміці 25 відсотків, що значно відрізняється від показників попередніх років незалежності України. Відповідно, владі вдалося сформувати суспільну підтримку не тільки своїх дій в період війни, а й укорінити усвідомлення суспільством важливості монопольного управління державою у визначальних сферах, зокрема безпековій.

Від головного редактора

Микола Тимошик — 2023-05-17

Шановний читачу!

Ви тримаєте в руках свіже число «Українського Інформаційного Простору» – наукового фахового журналу з журналістики, а також інформаційної, бібліотечної і архівної справи. Дворічник заснований за новітньої української доби і з цього числа лиш перетнув у часовому просторі межу свого першого п’ятирічного «ювілею». За порядком виходу у світ – одинадцятий випуск.

Це вже третє число УІП, яке творить мобільний редакційний гурт організації-засновника – КНУКіМ – за умов розв’язаної росією повномасштабної війни проти України. Зрозуміло відтак, чому жорстока та несправедлива для українців і світової спільноти війна все помітніше присутня в проблематиці наукових досліджень наших авторів. Адже будь-яка теорія в гуманітарній науці – це передусім узагальнена практика актуального, злободенного, соціально значущого. Надто ж у журналістиці, яка від початків заснування покликана була правдиво «живописати історію».

Радіотелеграфний зв’язок як один із напрямів інформаційної та пропагандистської діяльності Української Народної Республіки (УНР) 1920 р.

Майя Нагорняк — 2023-05-17

У становленні Української Держави період 1917–1921 років є надзвичайно ціннісним, унікальним, хоч і доволі неоднозначним, сповненим суперечностей. Цієї пори відбулося проголошення й утвердження Української Народної Республіки (УНР) як суверенного, самодостатнього та цілісного утворення з особливою політико-територіальною організацією. Події такої високої суспільної значущості потребували оперативного донесення інформації до української та світової громади, чіткого й повсякчасного артикулювання ідеї української незалежності з огляду на еволюцію становлення України на мапах Європи другого десятиліття ХХ століття. Українська Держава конче потребувала регулярної й досконалої системи комунікації владних чинників з внутрішньою та зовнішніми спільнотами. Саме із цією метою впродовж означеного періоду пильну увагу приділяли встановленню ефективної системи зв’язку як усередині країни, так і поза її межами. Першорядну роль у цих процесах відведено інформаційній та пропагандистській діяльності, яку мали здійснювати урядові інституції УНР. З огляду на зазначене мета розвідки полягає в з’ясуванні питання щодо місця й ролі такого вагомого засобу інформаційної та пропагандистської діяльності УНР, як радіотелеграфний зв’язок. Намагання установити через радіотелеграф передачу вагомих суспільно значущих відомостей розглядаємо як перший крок до зародження українського національного радіомовлення. Задля досягнення мети використано такі методи: метод вивчення емпіричного матеріалу (архівних документів), описовий метод, метод узагальнення. Унаслідок опрацьованих матеріалів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України встановлено, що основну частину інформаційної та пропагандистської роботи було покладено на два структурних підрозділи – Міністерство Преси та Пропаганди й на Міністерство Пошт і Телеграфів [тут і надалі всі слова вжито з великої літери відповідно до тогочасних документів. – Авт.].

Курйози та прикрощі в історії видавництва «Вік»: мемуарна рецепція С. Єфремова

Олександр Галич — 2023-05-17

Мета статті – з’ясувати на матеріалах спогадів С. Єфремова неприємності, курйози та прикрощі в роботі видавництва «Вік», особливо в процесі підготовки поетичної антології «Вік», а потім тритомної збірки української літератури.

Мемуари С. Єфремова «Про дні минулі (спогади)» розкривають рецепцію бачення цим автором історії створення й еволюції одного з перших в підросійській Україні національного видавництва, яке згодом стало називатися «Вік», про що йшлося в попередній публікації. Неприємності, курйози та прикрощі в роботі видавництва лишилися поза увагою в ній. Проте вони представляють певний інтерес для історії видавничої справи. Зокрема, перешкодою для «віковиків» стали графомани, твори яких мали досить далеке відношення до поезії, але вони вимагали надрукувати їхні «вірші» і навіть пропонували за це гроші. Траплялися й інші дріб’язкові претензії, які псували нерви молодим працівникам видавництва. Про інцидент з Оленою Пчілкою та її донькою автор розповів докладніше. Олена Пчілка в розмові з О. Лотоцьким заборонила в поетичній антології розкривати псевдоніми її та доньки. Автору мемуарів видалися такі претензії необґрунтованими, оскільки псевдоніми Косачів були давно вже розкриті. С. Єфремов вважав, що вимога Олени Пчілки – це незрозуміла примха, яку не треба задовольняти. Аргументи були переконливими й товариство більшістю пристало на думку автора спогадів.

Окремі розбіжності серед колективу видавництва виникли під час підготовки прозової частини антології «Вік». С. Єфремов наполіг, щоб там не друкували творів українських модерністів, зокрема О. Кобилянської. Товариші автора спогадів вважали, що не треба дратувати людей, а тому варто відвести модерністам місце в збірнику.

Видавництво «Вік» за безпосередньої участі автора книги «Про дні минулі (спогади)» стало провідним в Україні й функціонувало до заборони більшовиками у 1919 році.

Мовна політика українського уряду в редакційній політиці газети «Нова Рада» (1917 – початок 1918)

Олена Синявська — 2023-05-17

Мета статті – проаналізувати публікації київської газети «Нова Рада» періоду діяльності Української Центральної Ради, у яких відображено основні напрями мовної політики українського уряду та рефлексію з боку суспільства.

Аналіз історіографічного доробку дає змогу стверджувати, що в публікаціях сучасних істориків вказану тему висвітлено побіжно, переважно в контексті джерелознавчого вивчення історії української преси. Проте у визначений період газетна періодика булла рупором офіційної державної політики та відбивала рефлексії суспільства на всі державотворчі процеси. Одним з провідних періодичних видань періоду УЦР була газета «Нова Рада», що видавалася українською мовою в Києві з березня 1917 року. Редакторами були Андрій Ніковський та Сергій Єфремов. Політичні позиції газети свідчили про її близькість до урядової політики та загалом про центристські позиції в національно-визвольному русі.

Особливість мовної політики в період діяльності УЦР обумовлювалася двома чинниками: тим, що молода українська республіка перебувала в постколоніальній мовній ситуації, а також політичним курсом УЦР в різні періоди її діяльності. Основними напрямами мовної політики, що знайшли висвітлення на шпальтах «Нової Ради» були: надання статусу офіційної (державної) мови українській мові; поширення українізації в діловодстві, освітній і культурній сферах; вироблення правил українського правопису, мовна політика щодо національних меншин. Газетні публікації мали на меті не тільки засвідчити юридичне закріплення статусу української мови та початок процесу українізації, а й сприяти фактичному втіленню мовної політики українського уряду в суспільно політичному та культурно-освітньому житті.

Видавниче Товариство імені Бориса Грінченка в таборі Вецляр, Німеччина (кінець 1915 – початок 1917 рр.): до історії створення та діяльності

Ігор Срібняк — 2023-05-17

У статті реконструйовано основні напрями діяльності пресової секції (редакційного комітету) Видавничого Товариства ім. Б. Грінченка в таборі полонених українців Вецляр протягом перших п’ятнадцяти місяців його діяльності. Заходами представників Союзу визволення України (СВУ) та українських активістів у таборі було засновано газету «Просвітний Листок». За деякий час з числа останніх утворилася уповноважена до видання газети структура – пресова секція (редакційний комітет), члени якої поступово перебрали на себе основні технологічні операції – від змістовного наповнення та розповсюдження газети до її тиражування (після того, як все потрібне устаткування та друкарський верстат були переміщені з міської типографії до табору).

Члени пресової секції не тільки опікувалися виданням газети – уже невдовзі вони організували виконання друкарнею різних поліграфічних замовлень від інших таборових організацій, а й налагодили видання навчальної та публіцистичної літератури, театральних афіш і програмок, бланків і листівок та ін. У цьому контексті доцільно зазначити, що для цього (як і для тиражування газети) пресова секція отримувала регулярні фінансові дотації від СВУ.

З моменту свого заснування часопис «Просвітний Листок» (згодом – «Громадська Думка») ефективно виконував функції двостороннього комунікатора між українською таборовою організацією та робітничими командами таборян. Крім того, він був надзвичайно ефективним засобом національного освідомлення полонених українців, сприяючи їх об’єднанню спочатку в межах окремих гуртків, а потім і всієї української громади. Водночас він здійснював потужний мобілізаційний вплив на полонених українців, виконавши таким чином усі ті завдання, які перед ними ставили СВУ та провід української таборової організації.

Проблеми вищої освіти молоді в оптиці української щоденної газети «Діло»

Лілія Сілевич — 2023-05-17

Актуальність досліджуваної проблематики пояснюється необхідністю формування фахових знань про історію журналістики, про специфіку організації й творення змісту преси ХІХ–ХХ ст., про творчу працю її редакторів і журналістів, їхню майстерність у висвітленні різноаспектних суспільно-політичних, економічних, культурних проблем тогочасся, що й сьогодні раз у раз постають перед українським соціумом. Мета статті – вивчити особливості журналістських практик щодо висвітлення проблем здобуття вищої освіти молоддю в газеті «Діло» у міжвоєнні (1920–1930-ті) роки окреслити основні підходи редакції газети щодо обговорення головних питань цієї проблеми. Для досягнення мети використано методи історико-наукового аналізу, систематизації, контент-аналізу, прес-кліпінгу, а також причинно-наслідковий і ретроспективний методи.

Важливу для українського суспільства Галичини, що перебувала в міжвоєнні роки в складі Польської Держави, проблему вищих студій молоді активно висвітлювала щоденна газета «Діло». До обговорення цього питання долучилися не тільки журналісти газети, а й авторитетні педагоги, правники, богослови, політики. Матеріали цього тематичного концепту представлено в низці аналітичних, фонових, полемічних статей, у яких журналісти обговорювали загальні проблеми освіти молоді, висвітлювали діяльність фахових об’єднань щодо організації навчання й матеріальної підтримки абсольвентів, порушували проблеми працевлаштування дипломованої молоді. Важливість обговорення в газеті цього корпусу проблем для аудиторії була безсумнівною. Журналісти суттєво впливали на вибір молоддю професії й місця навчання у вищих школах Польщі й зарубіжжя, визначали фахові пріоритети, акцентували увагу батьків на потрібності здобуття вищої освіти для молоді. Цей цінний журналістський досвід нині слугує особливим джерелом інформації, адже дозволяє зрозуміти роль і завдання журналістів для висвітлення не лише освітніх, а й інших актуальних проблем суспільства й внесення їх до порядку денного преси.

Реймська Євангелія – українська книжкова пам’ятка XI ст.: історія повернення в Україну

Михайло Колеко — 2023-05-17

Друковані видання, що були створені на території України за часів упровадження книгодрукування, стали унікальними культурними пам’ятками державного значення в Україні та інших країнах світу, де є частиною історії державності. Непересічне значення, яке мають ці книжкові видання для становлення української ідентичності нині, є потужним стимулом пошуку найрізноманітніших шляхів їх повернення в соціокультурний простір сучасної України. Вивчення досвіду, який напрацювали державні діячі, науковці, музейники, меценати 2017–2019 років зі створення факсимільної копії Реймської Євангелії та підготовки до друку двотомного видання, яке поряд із зазначеною копією містить фундаментальні наукові розвідки з вивчення книжкової пам’ятки ХІ ст., є нагальним з огляду на важливість залучення до повернення в Україну стародруків, що зберігаються за кордоном. Такі книги мають велике значення для формування української ідентичності в умовах тотальної агресії, яку в тому числі на культурному фронті здійснює росія. Мета статті – обґрунтувати приналежність Реймської Євангелії, пам’ятки ХІ ст., до книжкових пам’яток України; на прикладі видання факсимільної копії описати досвід створення факсимільних видань українських стародруків, які зберігаються за межами України, як дієвого шляху повернення цих книг у культурний простір України. Методологію дослідження сформували загальнонаукові методи спостереження, аналізу та синтезу, залучення елементів герменевтичного та біографічного методів. Установлено, що здійснене 2019 року повне факсимільне видання Реймської Євангелії стало однією з восьми книг X–XIV ст. (Віденський Октоїх, Лавришівське Євангеліє, Луцьке Євангеліє, Луцький Псалтир, Холмське Євангеліє, Реймська Євангелія, Молитовник Гертруди), яких у вигляді факсимільних видань повернули в Україну в межах проєкту «Повертаємо в Україну культурну спадщину», що за підтримки Українського культурного фонду започаткований «Видавництвом “Горобець”». Створення доступних для вивчення факсимільних копій українських стародруків сприяє появі фундаментальних наукових розвідок, які спрямовані на вивчення цих пам’яток, інспірує громадське обговорення їхньої історії, сприяє подоланню штучно створених і тривалий час насаджуваних стереотипів російсько-совєтської історіографії, спрямованих на поглинання української духовності.