Український інформаційний простір

Тоталітарна журналістика: до проблеми купівлі владою лояльності й слухняності журналістів

Микола Тимошик — 2023-11-13

Стаття написана на основі досі не залучених до наукового обігу документів обласних архівів та місцевих газет. Ці маловідомі натепер документи дають змогу з’ясувати одну з засадничих граней діяльності засобів масової інформації за умов тоталітарної системи. Йдеться про систему пільг, заохочень, стимулів матеріального й морального характеру, за допомогою яких влада цілеспрямовано формувала лояльний, слухняний, готовий безумовно виконувати поставлені завдання актив журналістських кадрів.

Зі статті вимальовується одна з граней тоталітарної, та й посттоталітарної, журналістики: подвійна мораль, подвійні стандарти, розбіжність декларованих на газетних шпальтах лозунгів і закликів із реальними діями владної верхівки. Щодень декларуючи боротьбу з порушниками законів, виводячи на чисту воду крадіїв, злодюг та фальсифікаторів у законі, редакції газет, з відома звісно ж їхніх керівників, нерідко самі йшли на порушення.

У центрі обсервації автора – виявлення та аналіз архівних матеріалів із практики тоталітарної журналістики, яка стосується кількох аспектів цього явища, а саме: номенклатурних пільг, квартир, зарплат, офіційних і неофіційних гонорарів.

На прикладі однієї газети – головного друкованого органу Чернівецької області «Радянська Буковина» – автор розкриває донедавна заховану в архівах інформацію для номенклатурних працівників журналістської сфери, зокрема про лікфонди й ліксанупри, картки на продукти й одяг, обкомівський житловий фонд, махінації з зарплатами та гонорарами. Виявлені документи засвідчують, що порушення стосовно пільг для обраних журналістів мали масштабний і системний характер, що спонукало владу час від часу видавати закриті документи регулювального характеру.

У статті проводиться паралель із сучасними реаліями щодо порушеної проблеми: поширена за часів тоталітарної доби система неузаконених владних преференцій перейшла й на тіло національної журналістики доби української незалежності.

Використання штучного інтелекту в інформаційному просторі: філософський аспект

Тетяна Гуменюк — 2023-11-13

Штучний інтелект (ШІ) стає все більш поширеним у сучасному світі, революціонізуючи різні сфери, що не тільки породжує технологічний прогрес, але й порушує глибокі філософські питання, які вимагають ретельного вивчення. У статті досліджено філософські аспекти використання штучного інтелекту (ШІ) в інформаційному просторі. Виявлено, що за останні роки технології штучного інтелекту здійснили значний прогрес, суттєво змінивши різні аспекти нашого життя. Зокрема, вони вплинули на процеси поширення інформації та прийняття рішень, а також переформатували способи взаємодії між людиною та машиною. Проте інтеграція штучного інтелекту в інформаційний простір породжує глибокі філософські питання, які стосуються природи знань, етики, конфіденційності та ролі людської діяльності.

У науковій розвідці розглянуто ці філософські виміри та їхні наслідки для окремих осіб, суспільства та майбутнього ШІ в інформаційну епоху. Наша мета – дослідити епістемологічні аспекти, етичні наслідки, проблеми конфіденційності та вплив ШІ на людську діяльність, щоб краще зрозуміти роль ШІ у формуванні інформаційного ландшафту. Цей інтердисциплінарний аналіз сприятиме активному діалогу про відповідальний розвиток штучного інтелекту та його наслідки для окремих людей, суспільства та майбутнього інформаційної ери.

Автор запропонував рекомендації та рамки для відповідального розвитку ШІ, основою яких є прозорість, справедливість і недискримінація, відповідальність, людиноорієнтований дизайн, постійний моніторинг і оцінка, обізнаність і залучення громадськості та міжнародна співпраця. Дотримуючись цих вказівок і рамок для відповідального розвитку штучного інтелекту, ми можемо створити майбутнє, де технології штучного інтелекту в інформаційному просторі розроблятимуться, розгортатимуться та використовуватимуться таким чином, щоб поважати людські цінності, сприяти справедливості та підзвітності й вирішувати проблеми суспільства. Завдяки відповідальному розвитку, прозорим практикам і проактивним заходам ми можемо сформувати майбутнє, де штучний інтелект буде сприяти створенню більш інформованої, інклюзивної та етично обґрунтованої інформаційної екосистеми.

Закон України «Про медіа»: історія ухвалення, позитиви, недоліки, перестороги

Олександр Савенко — 2023-11-13

У статті йдеться про десятилітню політичну, парламентську й журналістську боротьбу, пов’язану з розробкою та прийняттям одного з найбільш обговорюваних та складних законів в історії українського парламентаризму – Закону «Про медіа». Автор досліджує загальну ситуацію, що склалася в інформаційному просторі України протягом останніх десяти років; аналізує причини тривалої відсутності й затягнення процесу створення цього фундаментального закону в інформаційній сфері. Розглядається питання, чому наукові дослідження на цю принципову та гостру тему відсутні або обмежені в українському науковому доробку. Зазначено найважливіші моменти боротьби за формування змістового наповнення закону та аналіз його відповідності провідним принципам європейських стандартів. Автор відслідковує реакцію українських та міжнародних організацій, експертів і фахівців на внутрішній інформаційно-законодавчий конфлікт в Україні, який вийшов на світову арену. Проаналізовано вплив цих внутрішніх і зовнішніх чинників на зміни та доповнення до остаточного варіанту законопроєкту. Особливу увагу приділено проблемі необґрунтованого розширення функцій і повноважень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, що стало предметом критики та обговорення як в Україні, так і за кордоном. У статті проаналізовано переваги та недоліки нового закону «Про медіа»; зроблено спробу окреслити перспективи його впровадження й передбачити найсуттєвіші труднощі та проблеми, пов’язані з реалізацією його основних цілей і завдань.

Промова Олеся Гончара «Час для єдності» крізь призму сучасного сприйняття

Артем Галич — 2023-11-13

Актуальність розвідки зумовлено малодослідженістю промов видатних українських політичних і культурних діячів кін. ХХ – поч. ХХІ ст. як феномена національної публіцистики та потребою віднайти в публіцистичних творах Олеся Гончара, видатного письменника, громадського й політичного діяча, духовні уроки, які б наснажували сучасників, зміцнювали б у них почуття волелюбства й мужності в протистоянні російському агресору.

Об’єкт дослідження – промова Олеся Гончара «Час для єдності» на І Конгресі Міжнародної асоціації україністів 27 серпня 1990 року та його рукописні, машинописні й друковані варіанти. Мета розвідки: здійснити комплексний аналіз промови Олеся Гончара «Час для єдності» у співмірності з злободенними проблемами суспільного життя України кін. ХХ – поч. ХХІ ст. Вивчення промови Олеся Гончара в контексті її актуальності в нинішній час із залученням автографів та щоденникових записів митця проводиться нами вперше.

Журналістський доробок цієї особистості нараховує 1020 текстів. Численну групу творів (193, 18,8 %) репрезентують промови; вони посіли друге місце після статей. Це пов’язано із суспільною активністю їх автора, котрий не міг стояти осторонь животрепетних проблем своєї доби й належав до когорти тих, хто наближав день незалежності України.

Порівняння рукописних, машинописних та друкованих варіантів промови засвідчує те, що письменник прагнув до лаконічного й точного вислову, продиктованого жанровим різновидом промови – словами на відкритті конгресу, гармонізації елементів композиції, враховував соціальний статус аудиторії слухачів.

Ідея єдності українців пронизує весь текст промови Олеся Гончара. Лексема «єдність» виконує змістотворчу та архітектонічну функцію: вона формує сюжет, стає стрижнем композиційної структури публіцистичного твору, дає можливість автору легко переміщатись у часі й просторі, підніматись до філософського рівня осмислення національних проблем.

Взаємозв’язок двох провідних тем промови «Час для єдності» – відродження України та єдності українства у світі – реалізується публіцистом через розгляд у новому часі взаємин діаспори з материковою Україною.

Написана на злобу дня публіцистика Олеся Гончара не втратили свого значення для нових поколінь українців.

Від головного редактора

Микола Тимошик — 2023-11-13

Шановний читачу!

З приємністю презентую друге цьогорічне (і дванадцяте від початку заснування) число «Українського Інформаційного Простору».

Без перебільшення можу ствердити, що тут представлені свіжі результати наукової праці добірного грона чесних, небайдужих і захоплених своєю справою дослідників-журналістикознавців з усієї України. Це передусім ті, хто завжди перебуває в «науковій формі»; хто за внутрішнім покликом наукового й професійного сумління вже знайшов свою тему; хто вміє достеменно вивчити й оригінально подати власно написане «на люди»; кому неприйнятний все ще поширений, на жаль, у нашому середовищі підхід примітивного реферування чи переказової компіляції вже відкритого; хто не запозичує чуже, а вперто й наполегливо стверджує своє. Звісно, з обов’язковим власним експериментом чи з власно добутим і глибоко осмисленим документально-архівним компонентом.

Проблематика цього випуску охоплює фактично всі грані редакційної політики часопису, його головні розділи, традиційно обрамлені і в друкованій, і в електронній версіях різноколірними символами-писанками із взаємопроникним інтернетним серпантином. Отож, осмислення практики, теорії та історії двох розмаїтих за типологічними ознаками пластів засобів масової інформації – друкованих та мережевих – у загальнонаціональному й світовому контекстах.

Проблематика впровадження штучного інтелекту в сучасних ЗМІ та медіатехнологіях

Олексій Ситник — 2023-11-13

Актуальність. Спрощення роботи, зменшення її обсягів і збалансованість ресурсів, що уможливлюється технологіями штучного інтелекту (ШІ), зумовлюють упровадження його в різних сферах медіагалузі. З’являються можливості, зокрема для генерації контенту, розроблення концепцій (інформаційних, візуальних, структурних), для виробництва мультимедійного контенту, титрів, трейлерів до фільмів, сюжетів, які значно ефективніше будуть взаємодіяти та привертати увагу аудиторії. Активне використання алгоритмів та платформ штучного інтелекту дає змогу використовувати їх для підвищення ефективності низки часозатратних завдань – пошук та збір контенту, опрацювання пулів даних, створення та розповсюдження інформаційного продукту різними каналами, а також для рекомендацій мультимедійного контенту на основі релевантності, користувацького досвіду та попередніх принципів залученості аудиторії. Перед сучасними журналістами технології ШІ відкривають можливість миттєвої фільтрації фейкових новин, перевірки фактажу, джерел тощо, використовується для швидкого створення ілюстрацій, інфографіки, інтерактивних візуалізацій даних. Штучний інтелект має великий потенціал у формуванні відбору контенту для споживачів інформаційного продукту, підбору релевантного контенту в ході комунікацій і уточнень, які аналізує ШІ в процесі взаємодії з користувачем. Водночас практичні аспекти впровадження ШІ в медіа (напрями, можливості, переваги, недоліки, правила, принципи, технології, методи) потребують теоретичного обґрунтування та систематизації методологічних питань. Науковий аналіз технологій та потенціалу штучного інтелекту (ШІ) дасть змогу розробити методологію продуктивного використання його для підвищення ефективності виробничих та видавничих процесів сучасних медіа та функціонування медіасфери загалом, зокрема обґрунтувати принципи застосування в різних сферах медіагалузі, окреслити регламент та правові аспекти його роботи.

Мета наукової розвідки – виявити й обґрунтувати виробничі сфери впровадження та базові принципи застосування штучного інтелекту в новітньому медіасередовищі, визначити та окреслити етичні моменти цього явища в сучасному журналістикознавстві та в системі соціальних комунікацій.

Бізнес-модель Microsoft Corporation: роль у глобальній медіаіндустрії

Оксана Гоцур — 2023-11-13

Актуальність. Microsoft Corporation значно вплинула на індустрію технологій і відіграла вирішальну роль у просуванні інновацій і виведенні на ринок нових продуктів і послуг. Продукти та послуги компанії, яка має потужну та віддану клієнтську базу, використовують підприємства та окремі особи в усьому світі. Прихильність Microsoft Corporation до інновацій та її зосередженість на задоволенні потреб клієнтів сприяли успіху компанії та допомогли їй стати однією з найуспішніших і найвпливовіших у світі.

Мета дослідження – на прикладі Microsoft Corporation окреслити головні шляхи застосування інновацій ІТ-індустрії в медіаіндустрії, в бізнес-моделі яких медійний складник є основним двигуном їхнього ефективного розвитку та конкурентоспроможності на ринку новітніх цифрових технологій.

Методологія дослідження. Систему методології нашої розвідки становлять загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, а також окремі прийоми та засоби. У досліджені використано такі методи, як порівняльно-аналітичний, описовий, класифікації та структурно-функціональний. Окрім цього, використано такі підходи, як соціальнокомунікаційний, системний та інформаційний.

Результати. ІТ-гіганти своїми розробками продуктів та послуг змінюють життя суспільства в усіх сферах. Сфера медіа медіа не виняток. Уже зараз світові економісти, обговорюючи ситуацію зі ШІ, зазначають, що «боятися варто всім, хто не займається фізичною працею» (Задерей, 2023), а власник Politico, Business Insider і Bild пішов іще дальше, вважаючи, що «журналістів може замінити штучний інтелект» (Коваль, 2023).

Висновки та обговорення. Компанія має широкий асортимент продуктів і послуг, і це означає те, що вона не залежить від якогось одного продукту чи послуги для отримання прибутку. Це допомагає зменшити вплив будь-якого окремого продукту чи послуги. І в цьому головна мета стратегії диверсифікації Microsoft Corporation.

Особливості Telegram як інтернет-платформи поширення соціально значущої інформації

Анна Данько-Сліпцова — 2023-11-20

Війна змінила інформаційні звички українців. Ще до 24 лютого більшість із нас, попри значну цифровізацію, доступність інтернету та наявність смартфонів, надавали перевагу перегляду телевізійних каналів. І хоча телебачення постійно втрачало частину своїх глядачів, однак це було не так критично й воно все ж домінувало серед ЗМІ як таке, інформацію з якого найбільше споживають українці. Однак після 24.02.2022 дослідження, проведені Київським міжнародним інститутом соціології, засвідчили, що умови, в яких опинилися українці, стали причиною зміни звичок у споживанні інформації. Навіть попри те, що найбільші телеканали об’єдналися в телемарафон і намагалися висвітлювати новини найоперативніше, все ж інформації не вистачало, адже вона змінювалася не лише щогодини, а й щохвилини й була життєво необхідною для українців та й усього світу. І саме в цей час увага українців переключилася на Telegram-канали. Для цього було декілька причин.

Наявність у населення гаджетів і доступність інтернету сприяла тому, що смартфон, який завжди був під рукою, замінив екран телевізора, який не завжди можна було ввімкнути і якого не було у сховищах під час обстрілів. Серед інших переваг телеграм-каналів – легкість отримання та поширення інформації, її незначний обсяг та доступність; велика кількість абонентів, яку можна приєднувати до телеграм-каналів, та відсутність цензури, яка існує, наприклад, у фейсбуці. До того, телеграм легше завантажується навіть при мінімальному інтернеті, і це важливо під час зникнення інтернет-мережі в умовах вимкнення світла. Свої телеграм-канали створили багато традиційних ЗМІ, протее водночас на цій платформі почали виникати й інші канали, які не є журналістським творінням, однак які активно перепощували інформацію з різних джерел. Саме такий перехід українців у цю соціальну мережу зафіксували й дослідники КМІС. Однак, поряд з перевагами, телеграм має і численні небезпеки. Зокрема, через легкість поширення контенту він є одним із провідних майданчиків для поширення недостовірної інформації. Через неможливість прослідкувати засновників каналів, їхню анонімність, а також через складність у юридичному впорядкуванні є труднощі щодо відстеження та припинення діяльності відверто антиукраїнських телеграм- каналів. Через недостатню медіаграмотність багато користувачів сприймали ці канал як медіа, вважаючи інформацію в них такою ж достовірною й перевіреною, як і в традиційних ЗМІ. Проте маємо одразу зауважити, що телеграм-канали не є медіа, а лише платформами для поширення різноманітної інформації. Відповідно, жодної відповідальності за її достовірність, дотримання журналістських стандартів чи бодай чогось іншого, що стосується журналістики, тут не відстежено.

Подорожні нариси про Італію в західноукраїнських часописах першої третини ХХ століття: українські алюзії

Василь Ґабор — 2023-11-13

Проаналізовано понад двадцять подорожніх нарисів про Італію, у яких наявні українські алюзії. Досліджено, що серед яскравих опосередкованих та прямих українських алюзій і порівнянь можна виділити такі умовні групи: 1) короткі екскурси в українську історію та окремі історичні вкраплення; 2) використання українських реалій у порівняннях, згадки про українських письменників і цитування їхніх творів, співзучних настроям авторів; 3) рефлексії щодо впливів італійської культури й мистецтва на українську; 4) сприйняття італійцями України та «українізація» західноукраїнськими авторами імен італійських митців.

З’ясовано, що провідні західноукраїнські часописи першої третини ХХ ст., такі як «Літературно-Науковий Вістник», «Діло», «Новий Час», «Час» та «Назустріч», систематично публікували подорожні нариси, у яких наявні українські алюзії. Однак редакційна політика видань щодо публікації подорожніх нарисів була різною. У більшості з цих часописів друкувалися подорожні нариси різних за фахом авторів, що сприяло багатовекторності поглядів та емоційного сприйняття історичного, мистецького й духовного світу Італії, однак в «Літературно-Науковому Вістнику» та «Новому Часі» містилися подорожні есеї виключно їхніх редакторів, що суттєво звужувало широту поглядів та різноманітність емоційного тла.

У подорожніх нарисах відомих учених, митців та журналістів – Михайла Грушевського, Гавриїла Костельника, Осипа Назарука, Михайла Посацького, Святослава Гординського, Григорія Смольського, Михайла Островерхи, Миколи Троцького та ін. – виразно простежуються українські алюзії, які сприяли спорідненню нашого народу та його історії з іншими народами, їхньою культурою й дозволяли українцям відчувати себе частиною європейської цивілізації.

Газета «Харбінський Вістник»: епізод історії українського пресовидання у Китаї

Олеся Дроздовська — 2023-11-13

Останніми роками спостерігається зростання уваги науковців до української преси, яка впродовж 1917–1944 рр. виходила в Китаї. Українське пресовидання тут розвивалося хвилеподібно: були роки, коли світ побачило кілька видань, і роки повного вакууму. Нині відомо двадцять три часописи, які у зазначений період виходили в Харбіні, Ціндао, Шанхаї. Найбільш плідними були 1930–1940-ві рр., коли представники української еміграції в Китаї заснували п’ятнадцять часописів, зокрема такі успішні пресові проєкти, як «Маньджурський Вістник» (Харбін, 1932–1937) і «Український Голос на Далекому Сході» (Шанхай, 1941–1944). Проте, допоки справа дійшла до видавання першого з них, було здійснено низку спроб забезпечити українців у Китаї власним пресовим органом. Серед них – газета «Харбінський Вістник», яка виходила у 1924–1925 рр. Єдиний відомий нині примірник цього видання зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника, що дає нам право говорити про нього як про бібліографічну рідкість.

Мета дослідження полягає у вивченні історії функціонування «Харбінського Вістника», визначенні проблемних напрямів опублікованих матеріалів, розкритті його місця й ролі в житті української діаспори Китаю. Для досягнення окресленої мети застосовано систематичний та комплексний підходи до вивчення історії української преси у Китаї; використано такі методи: історичний, мікроісторичний, компаративний, якісний контент аналіз, індукція та узагальнення. У процесі дослідження вивчено стан розробки теми, з’ясовано умови функціонування видання, визначено його завдання, здійснено аналіз тематичного спектра публікацій, встановлено коло авторів.

У висновках зазначається, що газета «Харбінський Вістник» не є унікальним пресовим проєктом українців Китаю з точки зору багатства тематичного наповнення. Вона не містить яскравих журналістських, публіцистичних, літературних текстів. Однак фактом свого існування в інформаційному полі Далекого Сходу часопис заявляв про присутність українців у цьому регіоні й привертав увагу до їхніх проблем. Наголошується, що вивчення епізодів історії української пресової журналістики ХІХ–ХХ ст., якими є історія окремих видань, формує підґрунтя для підготовки аналітичних праць, присвячених дослідженню комплексу часописів, пов’язаних між собою або періодом, або місцем виходу, або видавцем/редактором, або напрямом тощо.

Часопис «Свобода» (США) про життя і творчість Лесі Українки

Сергій Козак — 2023-11-13

Часопис «Свобода», який уже майже сто тридцять років виходить у США, є важливим джерелом для вивчення проблематики української еміграції. Вагоме місце в цьому контексті посідають статті про Лесю Українку, зокрема на тему вшанування її пам’яті в колі діаспори. Мета дослідження – крізь призму публікацій видатної поетеси й драматургині і матеріалів про неї в газеті «Свобода» з’ясувати їхню проблематику, підстави й час написання, а також їхню роль у формуванні змісту культурно-мистецького життя діаспори та національно-державницької ідеології в середовищі української еміграційної спільноти.

Головним методом досягнення мети став аналіз понад тисячі матеріалів часопису «Свобода». Їхні хронологічні межі такі: перша публікація (тема освіти в тогочасній Волині) – листопад 1898-го, остання (тема відзначення 150-річного ювілею поетеси) – квітень 2021-го. Таким чином, опрацьовано масив маловідомих публікацій, з’ясовано їхнє жанрово-тематичне наповнення, зокрема установлено те, що вагомою частиною історико літературної й бібліографічної спадщини діаспори стали заходи (літературно-мистецька хроніка) з ушанування пам’яті Лесі Українки; публікації поетичних і драматичних творів письменниці; театральні постановки за її творами на сцені театрів української діаспори; діяльність організацій, які іменовано на честь видатної українки; факти з біографії Лесі Українки; місця перебування поетеси (краєзнавчий аспект); публікації її творів у перекладах чужими мовами; відомості про її оточення (від Косачів – до Драгоманових); організація заходів, спрямованих на побудову пам’ятників Лесі Українці в США і Канаді; огляд книжкових видань творів поетеси і про неї, які вийшли поза Україною, тощо. Важливим складником цього дослідження стала підготовка хронологічного покажчика матеріалів за темою.

До історіографії українського пресознавства: «Українська преса в Україні та світі XIX–XX ст.» (т. 1–7)

Надія Кулеша — 2023-11-13

Мета статті – висвітлити результати досліджень історії української преси, які втілені в семи томах багатотомного видавничого проєкту «Українська преса в Україні та світі XIX–XX ст.», підкреслити їхнє значення для вивчення історії української преси та журналістики. Для досягнення мети використано аналітичний, структурний, історичний, системний і статистичний методи.

Аналіз історіографії питання дозволяє стверджувати, що, незважаючи на фундаментальність зазначеного багатотомного видання в галузі українського пресознавства, в працях відомих вітчизняних дослідників історії преси й журналістики вказана тема розглянута переважно в рецензійній формі та стосується лише перших трьох томів. На сьогодні дослідження реалізоване вже в семи томах, де удоступлена історико-бібліографічна інформація про майже три тисячі українських пресодруків.

Розглянуто структуру вказаного багатотомного видання, здійснено аналіз його контенту, акцентовано значення передмов до перших чотирьох томів для розвитку українського пресознавства, означено основні віхи пресознавчого дискурсу вказаного часового періоду, здійснено статистичний підсумок зафіксованої інформації про пресові видання в семи реалізованих томах.

Підкреслено необхідність подальшого дослідження історії української преси, зокрема в межах проєкту «Українська преса в Україні та світі XIX–XX ст.», що створює ґрунтовний контент насамперед для української гуманітарної науки.

«Записки Наукового товариства імені Шевченка» як джерело вивчення історії преси ХІХ – першої третини ХХ ст.

Лідія Сніцарчук — 2023-11-13

Важливим джерелом для вивчення історії преси слугує нині поважний національний науковий часопис «Записки Наукового товариства імені Шевченка» (1892–). У статті розглянуто матеріали про пресу, опубліковані в цьому виданні впродовж 1892–1937 рр. Мета статті: виокремити й вивчити кластер публікацій часопису про пресу, зміст яких сприяє поглибленню чинних і формуванню нових знань про функціонування та розвиток української преси загалом та знакових для її історії пресодруків. Завдання статті: з’ясувати й охарактеризувати особливості (тематичні, проблемні, жанрові) матеріалів пресознавчого напряму, які розкривають редакційні стратегії щодо опублікування результатів прочитання авторами «Записок НТШ» української (українськомовної та іншомовної) преси. Для розв’язання завдань використано ретроспективний, контекстуальний, прес-кліпінгу, аналітичний, системний, контент-аналізу, історико бібліографічний, структурно-функціональний методи.

З’ясовано, що опубліковані в часописі матеріали для вивчення історії преси ХІХ – першої третини ХХ ст. формують такі секції: 1) репрезентативна (наукові статті, розвідки, розправи); 2) аналітична (загальні/тематичні огляди преси загалом або ж певних пресодруків зокрема, докладний розгляд їхнього змісту та оцінювання); 3) бібліографічна (інформаційний огляд преси, короткий відгук про окремі публікації здебільшого задля залучення їх до наукового обігу); 4) біографічна (відомості про основні віхи життя та творчу діяльність, учасників процесу творення української преси, їхнє листування, некрологи тощо). Загалом, зосереджений на сторінках часопису пресознавчий дискурс потужної когорти українських інтелектуалів потребує й надалі уважного вивчення, що сприятиме збагаченню історії преси новим інформаційним продуктом.

Національно-виховна місія часопису «Громадська Думка» у таборі полонених українців Вецляр, Німеччина (1917 – початок 1918 рр.)

Ігор Срібняк — 2023-11-13

У статті проаналізовано вибрані публікації з таборового часопису «Громадська Думка» у Вецлярі і, зокрема, ті з них, які сприяли формуванню послідовно українського світогляду таборян та стверджували їх у необхідності боротьби за незалежність України. Протягом усього часу свого видання таборовий часопис «Громадська Думка» відігравав надзвичайно важливу роль у справі національного освідомлення та громадського виховання полонених українців табору Вецляр. Це стало можливим завдяки відповідному тематичному наповненню газети, кожна рубрика якої прямо або опосередковано підводила її читачів до розуміння найвищої цінності всіх проявів національного життя для українців, повноцінний розвиток якого може бути забезпечений лише за умови існування незалежної Української держави. Саме цій меті слугувала публікація матеріалів про динаміку розвитку таборової січової організації, а також громадську активність полонених, яка, зокрема, виявляла себе в збиранні коштів на різні загальнонаціональні та таборові потреби.

У своїй більшості полонені українці повністю довіряли газеті, усвідомлюючи водночас, що у висвітленні ситуації на фронті та політичних подій в Центральних країнах редакція часопису була змушена дотримуватися цензурних приписів військового часу. Також газета доволі об’єктивно висвітлювала процес політичних перетворень в Україні та Росії, покладаючи на них надії докорінних суспільних змін. «Громадська Думка» та інші таборові видання залишалися для більшості полонених єдиними інформаційними «шлюзами», з яких вони черпали новини та знання в умовах полону. Водночас газета завжди виконувала для них роль співрозмовника, здатного вислухати й порадити в складній для таборян ситуації. Власне цим і була обумовлена та висока довіра, яку мала «Громадська Думка» серед таборян, що дозволяло їй ефективно виконувати покладену на неї національно-виховну та організаційну місію.

Журналісти про російсько-українську війну: проблематика та жанрові особливості книжкових видань

Юрій Бондар — 2023-11-13

Україна зазнала ворожої агресії. Російське вторгнення консолідувало українське суспільство. У лавах сил спротиву перебувають і журналісти. Від початку війни багато хто з них змінили затишні редакції видань, теле- радіостудії на фронтові окопи, взявши до рук зброю. Багато репортерів продовжують гідно виконувати професійний обов’язок, розповідаючи світові про події війни, також і безпосередньо з переднього краю. Багато працівників медіа доброчинно допомагають українським воїнам і біженцям, забезпечуючи їх необхідним.

Рефлексії журналістів виливаються в публікації друкованих та інших медіа, сюжети теле-й радіопрограм. Виходять друком і книжки, де журналісти розповідають про війну та її героїв, про особисто побачене й пережите. Такі видання утворюють окремий сегмент сучасної української літератури. Серед цих видань – так звана ветеранська література, твори журналістів, які брали й беруть участь у захисті України зі зброєю у руках. Окремий пласт становлять журналістські документовані свідчення про події й спротив українців на тимчасово окупованих територіях, про долі воїнів, простих людей на війні. Осмислюють журналісти війну й художнім словом, пишучи романи, повісті, оповідання, поезії. Сторінками спротиву є і діяльність видавництв, громадських та державних організацій з протидії інформаційній агресії ворога, а також благодійне забезпечення воїнів і переселенців українською літературою. Окреслене і є темою пропонованої статті-огляду, мета і завдання якої – аналіз видавничої діяльності журналістів під час російсько української війни, визначення тематично-жанрових особливостей видань журналістів про війну.

Поняття «новини» у сприйнятті українців під час війни

Мирослава Чабаненко — 2023-11-13

У статті розглянуто особливості сприйняття поняття «новини» в період війни. З метою з’ясування ймовірнісних характеристик ставлення аудиторії до новин були визначені такі дослідницькі завдання: 1) зібрати емпіричний матеріал через отримання асоціативних реакцій на слово-стимул «новини»; 2) визначити структуру асоціативного поля; 3) проаналізувати осередки значень, утворені відповідно до смислових акцентів; 4) здійснити спробу інтерпретації результатів. Основні методи: керований асоціативний експеримент, метод стихійної вибірки. В результаті проведеного дослідження виявилося, що більше половини асоціативних реакцій відображали загальне уявлення про новин; значна частка відповідей мала нейтральні або збалансовані оцінки, реакції-«визначення», формальні ознаки новин, паралелі з журналістською професією, системою ЗМІ та засобами зв’язку. Менше ніж половина реакцій, зокрема щодо змісту новин, стосувалися суб’єктивних індивідуальних вражень, свідчили про небайдуже ставлення й часто були емоційно забарвленими. В другій частині було виділено три великі групи реакцій – позитивного та негативного спрямування, а також рефлексії, безпосередньо пов’язаніз війною. Таким чином, підтверджено припущення про те, що домінування воєнної тематики в медіа позначилось на сприйнятті новин українцями. Це доводять насамперед болісні враження від новин, розхитані емоції та почуття, викликані інформацією ЗМІ. Незважаючи на це, на загал учасники експерименту продемонстрували здатність до спокійного й раціонального осмислення всього, що стосується новин. Позитивне ставлення навіть переважає, що може свідчити про певний оптимізм у суспільстві та довіру до ЗМІ. Змальована структура асоціативного поля може бути уточнена в процесі подальших наукових розвідок; зокрема потребує додаткового вивчення питання впливу на відповіді учасників подібних експериментів панівних стереотипів і суспільних настроїв.

Специфіка передач українського радіо в час російсько-української війни

Дарина Коломієць — 2023-11-13

У статті досліджено специфіку діяльності Українського радіо – радіоплатформи Суспільного мовника України Національної суспільної телерадіокомпанії за умов повномасштабної війни росії проти України. Розглянуто важливість його функціонування в період воєнних дій та за умов, коли російська федерація використовує радіо як один із інструментів інформаційної війни та впливу на масову свідомість. Продемонстровано, як Україна протидіє ворожій пропаганді, зокрема, намагаючись «заглушити» російське радіомовлення. Авторка з’ясовує методи та інструменти контрдій журналістів Українського радіо задля донесення по всій території України оперативної, достовірної, ретельно перевіреної інформації, розвінчування фальшивок, провокацій, перекручувань і вигадок ворога. Такими методами, які описані в цій статі, є насамперед оперативність. Як приклад, коли рф поширює ІПСО (інформація, яку ворог поширює задля психологічного впливу на українське населення), журналісти відразу шукають підтвердження або спростування цій інформації та терміново повідомляють у прямий ефір. Також проводяться постійні переговори щодо збільшення потужностей передавачів у прифронтових зонах. Це дає змогу провадити мовлення на захоплених територіях. Серед інструментарію журналістів у статті виділено такі форми подачі матеріалів, як прямі ефіри, де новину повідомляють відразу, та нові програми, в яких автори пояснюють, як діяти в тій чи іншій ситуації. Вони направлені передусім на жителів прифронтових регіонів чи окупованих територій. Обґрунтовано тезу про те, чому держава повинна розвивати радіомовлення під час воєнних дій. Авторка вважає, що, посилюючи потужності Українського радіо, країна таким чином сприяє глобальнішому донесенню правдивої інформації на окуповані території, де нині вона майже відсутня. Як тільки зростає потужність наших передавачів, росіянам стає значно важче «глушити» наш сигнал. Отже, якщо передавач розташований неподалік захоплених росією сіл та міст, зловити Українське радіо можна буде навіть у глибинці окупованих територій, де на сьогодні блокуються українські сайти та телебачення.

Особливості діяльності ЗМІ Хмельницького краю в час війни росії проти України

Валерія Яржемська — 2023-11-13

Статтю присвячено аналізу специфіки діяльності засобів масової інформації Хмельниччини в час повномасштабної війни росії проти України. Тема набирає популярності в сучасному українському журналістикознавстві, проте воєнна тематика в місцевих виданнях саме Хмельниччини досліджується вперше.

Оглянуто засоби масової інформації Хмельницького краю, виділено й узагальнено спільне та найважливіше в аналізованих матеріалах, зокрема стабільність тематичних пріоритетів. Більшість друкованих ЗМІ присвячують значну увагу війні та її подіям. Статті відзначають героїчні вчинки бійців, допомогу волонтерів, а також трагічні події на фронті. Газети ретельно аналізують міжнародні новини та реакцію світових лідерів на ситуацію.

З’ясовано, що місцеві ЗМІ не обмежуються винятково військовою тематикою. Вони активно висвітлюють і соціальні проблеми, стан інфраструктури, економічні та культурні аспекти життя регіону. Зростає важливість кримінальних новин та подій надзвичайних ситуацій.

Обґрунтовано здатність крайових ЗМІ Хмельниччини не лише передавати важливу інформацію, а й формувати свідомість та підтримку громади в умовах війни та економічної нестабільності. Наукова стаття аналізує тематичні та жанрові особливості крайових видань Хмельницької області в умовах великої війни.

Виявлено, що тематичні пріоритети стабілізувалися, але виключили деякі важливі теми, такі як корупція, освіта, наука, реформи. Зазначено, що жанровий спектр залишився практично незмінним, з великою кількістю інформаційних матеріалів та з обмеженим контентом матеріалів аналітичних. Кількість публікацій із ознаками замовності не зазнала вагомих змін. Розглянуто еволюцію проблем, що виникали в роботі крайових ЗМІ, включаючи поширення некоректної реклами та проросійських наративів.

Доведено, що після подій 2022 року ЗМІ стали визначальними джерелами інформації для місцевих спільнот, зосереджуючи зусилля на об’єктивному відображенні подій у регіоні та світі; місцеві медіа активно підтримують ЗСУ, територіальну оборону, волонтерів та переселенців. Зазначено зміни в тематичній структурі та жанровому розподілі матеріалів протягом війни, а також наголошено на важливості дотримання журналістських стандартів та балансу думок.

Етичні виклики політичної реклами

Наталія Войтович — 2023-11-20

У статті досліджено порушення етичних стандартів як негативного аспекту в передвиборчій кампанії. Актуальність розвідки зумовлена важливістю дотримання етичних норм у політичній рекламі для забезпечення чесного виборчого процесу. Потреба в дослідженні також викликана недостатнім вивченням проблем етичних порушень у політичній рекламі та їхніх наслідків. Основною метою статті є виокремлення різновидів етичних порушень у політичній рекламі та визначенні їхніх ознак.

Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових підходів до аналізу соціально-комунікаційних явищ. Для аналізу політичної реклами як соціально-комунікаційного феномена було використано аналітико-синтетичний метод, що дозволив визначити принципи та підходи до відбору, аналізу та узагальнення теоретичного матеріалу дослідження. Застосування методу контент-аналізу дозволило виділити головні характеристики змістового наповнення політичної реклами в медіа.

Дослідниця робить наголос на законодавчій та етичній базі контролю поширення політичної реклами. Відсутність юридичного визнання етичних норм у журналістиці призводить до різноманітних порушень.

Стаття розглядає різновиди порушення етичних норм під час створення та поширення політичної реклами в Україні, зокрема прихованої політичної реклами. Досліджено використання інформаційних матеріалів, що позитивно відображають діяльність держслужбовців, та листів до редакцій на підтримку політиків. Проаналізовано використання з рекламною метою літературних творів із політичною конотацією. Розглянуто випадки фальстарту, коли передвиборчі ролики з позитивним відтінком стають політичною рекламою. Описано приклади антиреклами як методу дискредитації опонентів. Детально проаналізовано порушення етичних норм під час виборчих кампаній, зокрема недоброякісну агітацію та «чорний піар».