Український інформаційний простір

Інформаційний простір на лінії розмежування. Нотатки зі щоденника студентки-журналістки КНУКІМу

Анна Бєла — 2024-03-29

Авторка цього матеріалу народилася й виросла в Карлівці неподалік Донецька. 2014 р. кинута рашистами на це село бомба повністю зруйнувала рідну домівку студентки. Далі була вимушена евакуація – Селидове, Київ, Запоріжжя. Юність, опалена війною, очима талановитої юнки.

Цієї весни панна Анна захищає творчу бакалаврську роботу в формі її першої книги, що має назву «Історії війни – своїми очима».

У цьому фрагменті щоденника – крик душі майбутньої журналістки про те, як ми програємо інформаційну війну росії.

Як виживає місцева преса в час війни

Ігор Зоц — 2024-03-29

Криза в сегменті місцевої преси загострюється. За теперішніх умов районні газети та газети територіальних громад продовжують виходити в світ завдяки передплатникам та місцевим благодійникам. На це вказують наведені тут кілька успішних історій.

Втім фінансове становище населення за умов війни помітно погіршується. І людям доводиться обирати: або передплачувати газету, або віддавати останнє на армію й рятувати незалежність своєї країни й власне життя. Можливо, це спрощений підхід, але й до цього маємо бути готові.

Ціною величезних втрат Україна виборює свободу в умовах жорстокої війни, й незалежні друковані медіа виступають як важливий інструмент збереження національної ідентичності.

Журналістика з людським обличчям, яку ми втрачаємо

Тетяна Колядинська — 2024-03-29

Історія однієї рубрики в дніпровській обласній газеті «Зоря»

Не кожне друковане видання доживає до такого віку, як ця рубрика в дніпровській «Зорі». Самій «Зорі» навесні 2024-го виповнилося 107, а рубриці «Де ти, моя доле?» – сорок! «Експеримент», який міг закінчитися вже на першій публікації, відновився і набрав сили завдяки читачам. Причому, народившись в епоху стаціонарних телефонів і лінотипного набору, рубрика залишається популярною і з настанням комп’ютерних часів – в добу Інтернету і сучасних гаджетів. І не лише серед людей старшого віку, а й серед молодих і високоосвічених. Вона виявилася не тільки цікавою, а й необхідною.

Із Оленою Дмитрівною Десятерик, колишньою завідувачкою відділу листів, незмінною ведучою цієї рубрики-довгожительки веде розмову відома журналістка з Дніпра Тетяна Колядинська.

Студентський видавничий проєкт «Поміж текстом: журналісти для журналістів»

Галина Пристай — 2024-03-29

На кафедрі журналістики факультету філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ) діє видавничий проєкт, який дає змогу студентам спробувати себе не тільки в ролі журналістів, а й у ролі коректорів, редакторів, фотокореспондентів, видавців, упорядників, дизайнерів.

Студентський видавничий проєкт «Поміж текстом: журналісти для журналістів» започатковано 2018 року в рамках навчальних дисциплін «Видавничий менеджмент», «Дизайн видання» та «Видавнича справа» й приурочений до Дня журналіста, який відзначається 6 червня. У проєкті беруть участь студенти 3-го та 5-го курсів спеціальності «Журналістика». Студенти спілкуються з усіма, хто причетний до різних сфер діяльності, аби передати досвід поколінь, який з надобиться кожному медійнику в його професійній діяльності, а також щоб допомогти тим, хто ще визначається з професією.

Пам’яті професора, академіка і журналіста Дмитра Степовика

Микола Тимошик — 2024-03-29

На 86 році життя 28 січня цього року відійшов у вічність професор Дмитро Власович Степовик. Україна втратила неординарну Особистість.

Далеко не кожен із немалого кола українських учених-гуманітаріїв може похвалитися воістину масштабними мірками своєї впізнаваності й авторитетності. В Европі й Америці, де живуть у розсіянні великі анклави українців, мало залишилося країн, в університетах і науково-освітніх центрах яких не виступав би Дмитро Власович зі своїми доповідями чи промовами, у бібліотеках яких не було б книг цього автора. А книг цих досі вийшло понад пів сотні.

Дослідницький складник у графічному дизайні

Сергій Шашенко — 2024-03-29

Наукове осмислення роботи графічного дизайнера як дослідницького процесу є визначальним для розуміння сутності та значення дизайну. Дослідження відкривають глибинні принципи та методологію дизайнерської практики, що сприяє розвитку якості дизайну. Матеріал публікації спрямовано на сприяння підвищенню престижу дизайну, оскільки науково обґрунтоване розуміння важливості складної та різноманітної дизайнерської практики допомагає інтегрувати його в різні сфери суспільного життя.

Наукова новизна статті полягає у встановленні взаємозв’язку між графічним дизайном та методами наукового дослідження, що допомагає розширити розуміння процесів дизайну та підвищити якість професійних рішень у цій галузі. Розглядається застосування методів, які використовуються у професійній діяльності дизайнера, а також ті, які науковці задіюють для вивчення результатів дизайн-процесу, що сприяє розвитку знань та постійним інноваціям у цій сфері.

Мета статті полягає в дослідженні важливості взаємозв’язку між графічним дизайном та методами наукового дослідження. Відсутність систематизованого матеріалу з цієї теми підкреслює необхідність вивчення практичної діяльності графічного дизайнера.

У публікації здійснено розширений опис професійних видів діяльності графічних дизайнерів. Розглядаються дві моделі роботи. Розуміння та застосування цих моделей допомагає визначити роль дослідження в дизайні та підкреслити важливість методів роботи графічних дизайнерів для досягнення успішних результатів.

Далі у статті визначено типи досліджень, які дизайнери використовують на практиці. Встановлено зв’язок між графічним дизайном і методами наукових досліджень, окреслено проблеми та перспективи їхньої взаємодії та визначено значення дослідницької діяльності в роботі графічного дизайнера.

У висновках наголошується на важливості інтеграції різних дослідницьких методологій у графічний дизайн для покращення якості результатів та сприяння розвитку галузі. Прикладні дослідження можуть бути обмежені у наданні вичерпних аргументів на користь ефективності дизайну, тому важливо поєднувати їх з академічними дослідженнями. Інтеграція наукових методів у практику графічного дизайну сприяє розвитку галузі та забезпечує розробку якісних професійних рішень. Систематизований підхід як від дизайнерів, так і від науковців, є визначальним для успішної взаємодії між графічним дизайном і дослідженнями.

Порушення стандартів і маніпуляції в заголовках у матеріалах українських медіа про мобілізацію

Ірина Копистинська — 2024-03-29

У статті досліджено проблему порушення стандартів у заголовках публікацій українських медіа на тему мобілізації. Проаналізовано новини всеукраїнських та прикарпатських видань про одну й ту саму подію. Йдеться про новину від 20 червня 2023 року, в якій з порушеннями стандартів точності, достовірності та повноти медіа подали неправдиву інформацію про те, що прикарпатським чоловікам будуть відмовляти в госпіталізації.

Авторка проаналізувала 17 таких публікацій. У результаті виокремила порушення стандартів точності, достовірності та повноти інформації в заголовках. Лише три з аналізованих публікацій виявилися фактологічними.

Питання дотримання стандартів у журналістських матеріалах завжди було й буде актуальним. Надто в часи повномасштабного вторгнення росії до України, яке супроводжується загостренням інформаційної війни та активізацією ворожих інформаційно-психологічних спецоперацій. Від того, наскільки об’єктивно й з дотриманням всіх стандартів будуть подаватися новини, залежить насамперед довіра до українських медіа. Це, відповідно, допомагає формувати стійкість суспільства до ворожої пропаганди. І навпаки, нехтування стандартами в новинах призводить до розхитування суспільної думки й стає доброю поживою для створення ворожих інформаційних атак.

У статті акцентовано увагу на тому, що від 60 до 80 відсотків людей читають лише заголовки й роблять висновки про події тільки за ними. Тож, коли ми говоримо про таку серйозну тему, як мобілізація, заголовки до публікацій повинні бути якомога точнішими, аби не викликати зайвого збурення суспільства.

Нехтуючи перевіркою інформації та пошуком першоджерел, повнотою та достовірністю інформації, в гонитві за клікбейтом українські медіа можуть несвідомо підігравати ворогу, підживлюючи його пропагандистські наративи та інформаційно-психологічні спецоперації. Надто небезпечним таке ставлення до професійних обов’язків стає тоді, коли йдеться про проблему мобілізації, яка й без того дуже гостро обговорюється в суспільстві.

Інтернет-меми як інструмент інформаційної війни

Ксенія Сізова — 2024-03-29

Актуальність теми дослідження полягає в необхідності аналізу сучасних українських інтернет-мемів, які виникли під час російсько-української війни. Важливість мемів зумовлена не лише тим, що вони віддзеркалюють особливості менталітету, світоглядні цінності й орієнтири, громадську думку тощо, а й тому, що у кризових умовах вони є потужним знаряддям інформаційної війни. Мета роботи полягає у дослідженні українських інтернет-мемів часів війни. Наукове осмислення меметики є багатоаспектним. Учені досліджують сутність феномену, структуру мемів, їх функціонування, жанрово-тематичну специфіку тощо. Аналіз класифікацій інтернет-мемів показав, що існують два основних підходи: меми поділяються за формою (форматом) та за комунікативною метою (стратегією або функцією). Осмислення різних класифікацій в аспекті дослідження дозволило поділити інтернет-меми на три типи, що різняться за функцією і змістом, а саме: меми, спрямовані на дискредитацію та висміювання ворога; меми трансляції цінностей і підтримки морального духу; меми, що спрямовані на героїзацію певної особистості. Такий поділ дозволяє виявити функціональні особливості мемів часів війни. Обґрунтовано, що всі проаналізовані меми належать до продуктивного стилю і найчастіше репрезентують копінг-стратегії обмірковування проблеми, пошуку шляхів її вирішення, позитивної налаштованості та оптимістичної установки. Навіть ті меми, що спрямовані на дискредитацію ворога і в силу цього можуть мати деструктивні інтенції, як правило, демонструють належність до продуктивного стилю. З’ясовано, що у проаналізованих мемах використано різноманітні засоби виразності, наприклад, антитеза і каламбур. Залучено історичні алюзії, ремінісценції з популярних кінострічок, біблійні образи, образи масової культури тощо.

Журнал для колекціонерів і дослідників «Хобі»: тематична палітра, жанрова специфіка

Наталя Романюк — 2024-03-29

Уперше об’єктом дослідження став всеукраїнський журнал «Хобі», що виходив протягом 2005–2008 рр. Ідея створення часопису виникла в Кропивницькому (тоді Кіровограді), а реалізовувався він кропивницько-київською командою з залученням авторів із різних міст України. Видання позиціонувалося як «журнал для всіх поколінь» про «світ наших захоплень». У цій статті описано авторський склад часопису, жанрову й тематичну палітру, рубрикацію. Якщо чимало видань про захоплення є прикладними, то це більше про людей, ніж про поради, схеми чи рецепти.

Головний редактор «Хобі» й автор ідеї – Валерій М’ятович, заступниця – Людмила Момот. Постійними авторами часопису були Юрій Гаєв, Іван Крайній, Броніслав Куманський, Микола Озірський, Володимир Панченко та інші. У «Галереї хобі» та інших рубриках опубліковані репродукції художників із Кропивницького. Увесь авторський склад був значно ширшим і за іменами, й за географією.

Найчастотнішими рубриками були «Людина і її захоплення», «Наше минуле», «Що нового в наших героїв», «Від хобі – до винахідництва», «Вивчайте Україну». Залежно від розмаїття захоплень героїв додавалися рубрики «Звичаї», «Бджільництво», «Лицарство», «Філокартія», «Мандрівки», «Скарби», «Краєзнавство», «Колекціонування» тощо.

Найчастіше матеріали щодо сучасності подавалися в жанрах інтерв’ю, статті, рідше – репортажу. Історичні розвідки – як есе або нариси. Деякі матеріали можна назвати кон’юнктурними, однак більшість із опублікованого не втратило актуальності й через 16 років після виходу журналу. Багато публікацій можуть стати джерелом цінної інформації для колекціонерів, букіністів, майстрів народних ремесл, краєзнавців, істориків.

Джерельною базою дослідження став 31 випуск журналу «Хобі». Додаткову інформацію про особливості творення видання в інтерв’ю надав редактор часопису Валерій М’ятович.

Тенденції розвитку журналістики на сучасному етапі

Микола Тимошик — 2024-03-29

У статті зроблено спробу вперше всебічно вивчити сучасні тенденції розвитку української журналістки в контексті світової.

Автор фокусує увагу на сутнісних тенденціях всередині системи ЗМІ: зміни технології виготовлення журналістського продукту, еволюцію функцій журналістики та структурні переформатування двох головних складників цієї системи – мережевої та друкованої.

Зміни в технології журналістикотворення досліджуються не лише в контексті набору позитивних якостей цифрових технологій, а й низки породжених цим явищем серйозних викликів, до яких новітня журналістика виявилася не готовою. Йдеться про труднощі ідентифікації фальшивих новин, виявлення плагіатора чи автор-брехуна, підробку та клонування сайтів, внесення в контент змін, до яких автор чи редакція не були причетними. Також про розробку правових механізмів щодо відповідальності порушників стандартів журналістики.

Нове про еволюцію функцій журналістики: популярна нині у світовій журналістиці функція сторожового пса, на думку автора, вперше була обґрунтована не після Другої світової війни німецькими й швейцарськими дослідниками, а в 1897 р. Іваном Франком. Новочасні українські ЗМІ від недавнього часу вже не формують громадську думку, а виражають її.

З’ясовується характер та масштаби змін, що відбуваються в медійній галузі. Ці зміни викликані втіленням реальних кроків держави на шляху до набуття членства в Євросоюзі й НАТО.

Структурному й ідеологічному переформатуванню пострадянських медіа в Україні слугувало прийняття парламентом трьох важливих законів: про суспільне мовлення, про роздержавлення преси та про медіа.

Рішення Ради національної безпеки й оборони про заборону низки олігархічних каналів, з’ява телемарафону «Єдині новини», стрімке падіння його рейтингу, рекомендація Єврокомісії про необхідність відновити незалежний медіаландшафт, тривожні тенденції крайового й місцевого мовлення – головна проблематика цього підрозділу.

Одна з визначальних тенденцій газетно-журнальної журналістики – руйнування моделі комуно-більшовицької структури преси за територіально-адміністративною вертикаллю.

Українські історики в інформаційному просторі на тлі війни: методологія комунікації

Ярослав Калакура — 2024-03-29

З’ясовуються актуальні питання організації, змісту та методології комунікації українських істориків в інформаційному просторі воєнного стану, зумовленого геноцидно-окупаційною війною Московії проти України. З урахуванням «війни історій» та підвищеного запиту на історичні знання інформаційний фронт перетворився на один із пріоритетних складників нинішньої війни, який став каталізатором прискорення медіатизації та цифровізації історичної науки, формування публічних і медійних істориків, підвищення їхньої ролі в поширенні історичних знань, активній протидії інформаційній агресії ворога.

Методологія статті базується на загальній теорії інформаційної діяльності, нормативно-правових документах воєнного часу, системному дотриманні принципів історизму, наступності, об’єктивності, залученні методів аналізу та синтезу, історико-генетичного пізнання, на надбаннях попередників, зокрема В. Горбуліна (2014), О. Матвієнко (2004), В. Лизанчука (2017), Є. Магди (2015), В. Смолія (2022), М. Тимошика (2018), С. Трояна та А. Киридон (2016), О. Удода (2016, 2020), О. Холода (2014) та ін. Виклад матеріалу побудовано за трьома аспектами: а) методологічні, термінологічні та правові засади функціонування інформаційного простору на тлі воєнного стану; б) формування та презентація історичних знань у цифровому форматі й залучення їх до електронних інформаційних ресурсів; в) традиційна та онлайнова наукова, освітня, публічна та медійна діяльність українських істориків у цифровому інформаційному просторі.

Головну увагу звернуто на оновлення змісту історичної інформації, забезпечення її актуальності, мобілізаційної дієвості, оперативного реагування на дезінформацію й маніпуляцію свідомістю, фальсифікацію історії, нав’язування парадигм «одного народа» й «руского міра», спростування ворожих інформаційно-психологічних операцій та фейків. Висловлено пропозиції щодо подальшої участі істориків у національному та глобальному інформаційному просторі, необхідності критичного ставлення до інформації з соціальних мереж, посилення відповідальності за правдивість й об’єктивність історичної інформації, підвищення авторитету істориків, їхньої соціальної та професійної репутації.

Медіаграмотність як чинник захисту інформаційного простору від ворожої дезінфомації в час війни

Юрій Горбань — 2024-03-29

У сучасному інформаційному суспільстві медіаграмотність відіграє важливу роль у забезпеченні правильного сприйняття медійного контенту та відповідального користування інформацією, особливо в умовах війни, коли дезінформація та маніпуляції можуть впливати на рішення та поведінку громадян. У статті досліджено суть і значення медіаграмотності в українському суспільстві під час війни. Обґрунтовано, що в процесі комунікативного розвитку людства, який розпочався із запровадженням класичної писемності та поширився на розвиток електронних засобів масової інформації, формуються навички й компетенцї, необхідні в новому комунікативному середовищі – цифровому, глобальному та мультимедійному. У результатах дослідження встановлено, що медіаграмотність постає як інформаційна зброя в боротьбі з дезінформацією та впливає на формування полікультурної картини світу, розвиток критичного мислення та навичок аналізу інформації. Розглянуто спеціальні програми й тренінги для журналістів і широкої громадськості, які сприяють підвищенню знань про медійну діяльність та виявлення дезінформації. Проаналізовано спеціальні проєкти в соціальних мережах для розвитку критичного мислення серед користувачів і виявлення маніпуляційної інформації. Закцентовано увагу на тому, як можна оновити зміст медіаосвіти, щоб він відповідав сучасним тенденціям і медійній епосі. У дослідженні доведено необхідність підвищувати рівень медіаграмотності серед населення, враховуючи особливості інформаційного простору під час війни, а також наголошено на важливості розвитку навичок критичного мислення та вмінь аналізувати медійний контент в умовах інформаційної нестабільності.

Архівні аудіовізуальні документи як інформаційний потенціал творчої лабораторії журналіста та їхня роль у створенні медіапроєктів

Анастасія Кузнєцова — 2024-03-29

У статті проаналізовано значення архівних аудіовізуальних документів як інформаційного потенціалу у створенні медіапроєктів. Основні методи аналізу та синтезу уможливили розкриття особливостей створення, видового складу, інформаційного та джерельного потенціалу аудіовізуальних документів. Історико-хронологічний метод дозволив визначити проблеми архівування та використання аудіовізуальних фондів. Однією з форм історичного методу в наукознавстві називають актуалістичну, яка орієнтує на вивчення сучасного стану об’єкта (у нашому випадку – медіапроєктів із залученням аудіовізуальної документації) в ретроспекції, а також чинників впливу на його модифікацію та трансформацію.

У результаті проведеного дослідження доведено, що залучення аудіовізуальних архівних документів до створення медійного продукту вимагає від журналіста творчих підходів на всіх етапах його розробки й реалізації. Творча лабораторія журналіста включає низку важливих аспектів: уміння усвідомлювати та визначати актуальність медіапроєктів, суголосних із соціокультурними запитами; майстерність створювати новаторські проєкти, розробляти їх концепційні засади; володіння евристичними навичками пошуку архівної аудіовізуальної інформації для проєктної діяльності; використання теоретичних знань щодо техніко-технологічних прийомів створення медійних продуктів та вправне володіння технічними засобами; здатність розширювати дослідницьке поле проєкту, залучаючи не лише ретроспективну аудіовізуальну інформацію, але й створені кореспондентами, журналістами події, які фіксують наживо перебіг російсько-української війни; вміння тісно комунікувати з професіоналами різних сфер діяльності; володіння основами менеджменту та маркетингу; дотримання етичних норм, визначених Кодексом етики українського журналіста.

Вебсайти як інструмент рекламно‑промоційної роботи видавництв

Олена Погрібна — 2024-03-29

У статті проаналізовано вебсайти як засіб рекламно-промоційної роботи видавництв. Досліджено вебресурси провідних українських видавництв («Видавництво Старого Лева», «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Наш Формат», «Клуб сімейного дозвілля», «Ранок», «Основи», «Фоліо», «Віват», «Віхола», «Книголав», «ArtBooks», «Абук»).

Акцентовано увагу на перевагах створення й наповнення сайтів як PR-технології у видавничій галузі, на їхніх можливостях для промоційної діяльності видавництва – повноцінно представляти підприємство в інтернеті; розміщувати велику кількість різноманітної інформації про діяльність видавництва; чітко структурувати весь контент у рубрики за потрібними критеріями; полегшувати доступ аудиторії до продукції видавництва (продаж книг та інших товарів через інтернет); продавати не тільки ті книги, які зараз наявні у видавництві, а й здійснювати попередній продаж, анонсувати новинки, залишати заявку на ті книги, яких тимчасово немає в продажу; розміщувати повну інформацію про видавництво, чітко структурований каталог книжок та іншої продукції, фотогалерею, відеоогляди й буктрейлери, а також новинний блок та різноманітні форми взаємодії з читачами (блоги, форуми, сторінки з відгуками тощо); підтримувати інтерактивний зв’язок з аудиторією; проводити через сайт для аудиторії фотоконкурси, інтерактивні ігри, квести, творчі конкурси тощо; розміщувати розлогі анотації до книг, прев’ю книжок, відеогорталки, буктрейлери; здійснювати швидкий пошук необхідної інформації; дублювати найважливішу інформацію в декількох рубриках сайту; оформлювати підписки через сайт; співпрацювати з іншими видавництвами та інтернет книгарнями; оформлювати подарункові сертифікати.

Також досліджено й класифіковано типи контенту провідних українських видавництв; водночас значну увагу приділено рубрикації сайтів і багаторівневій та розгалуженій структурі каталогів книг та інших товарів.

Крім того, проаналізовано, який вид вебресурсу найчастіше обирають видавництва. З’ясовано, що перевага надається інтернет-магазинам і корпоративним сайтам.

Також стаття репрезентує правила створення, структурування й наповнення вебсайтів, яких дотримуються видавництва, орієнтуючись на потреби й інтереси своєї цільової аудиторії та на типи розміщуваного контенту.

Інтердисциплінарний вимір студій квартальника «Богословія» (до 100-річчя виходу видання)

Мар’яна Комариця — 2024-03-29

Мета статті – проаналізувати інтердисциплінарний вимір контенту наукового журналу «Богословія» (1923–1943), органу Богословського наукового товариства, що виходив у Львові за редакцією о. д-ра Йосифа Сліпого; простежити проєкцію впливу Церкви на суспільне-політичне, наукове й мистецьке життя в Галичині. Актуальні питання сьогодення, пов’язані з унікальним досвідом душпастирства у час війни й державницькою позицією Церкви, спонукають до ретроспективного погляду на витоки сучасних процесів. Інтердисциплінарний вимір наукових розвідок часопису дає змогу з’ясувати роль духовенства у формуванні літературної мови, його внесок у музичну та мистецьку культуру, дослідження історії та філософії. Після Переяславських угод 1654 р. відбувся поетапний процес втрати церковної незалежності України, і цей історичний факт засвідчує (або візуалізує) взаємозв’язок історії народу та його Церкви. У контексті поліконфесійності національного релігійного простору не втрачають важливості висновки редактора про потребу «обрядової однообразності» як складової політичної соборності. Національну домінанту наукових досліджень засвідчує факт, що автор філософських нарисів, які склали за кілька десятиліть підручник з історії філософії, Микола Конрад (беатифікований 2001 р.) був також автором розвідки «Націоналізм і католицизм». Націоналістична концепція постає у цій книзі як найцінніший суспільний здобуток ХХ ст. за умови обмеження національного егоїзму християнською мораллю. Археологічні та мистецтвознавчі розвідки часопису пов’язують далекі хронологічно пласти, з’ясовують витоки та мотиви заснування митрополитом Андреєм Шептицьким Національного музею у Львові, роль Руської Трійці як передвісника Весни народів 1848 р. Праця греко-католицького духовенства над відновленням мережі пресодруків, формуванням наукових та освітніх осередків в умовах переслідувань польського уряду мала вагомий вплив на процес націєтворення й була важливим складником боротьби українців Галичини за свої права після поразки Визвольних змагань. Водночас публікації журналу – рецензування наукових видань зарубіжних теологів, інформація про участь у міжнародних релігійних акціях – свідчать про те, що українське духовенство стало невід’ємною частиною загальноєвропейського інтелектуального контексту.

Голоси таборової преси інтернованих вояків-українців у Щипіорно, Польща (1922 – вересень 1923 рр.)

Юлія Голубнича‑Шленчак — 2024-03-29

У статті проаналізовано особливості функціонування газетно-журнальної періодики в таборі інтернованих вояків-українців Армії УНР Щипіорно в Польщі протягом 1922 – першої половини 1923 рр. Відзначено, що таборова преса відігравала надзвичайно важливу організаційно-мобілізаційну роль у середовищі інтернованих, намагаючись задовольнити їхні особливі потреби. Всі таборові часописи нагально потребували матеріальної допомоги таборян, власне їх благодійних внесків, які передавалися до пресових фондів видань; водночас їхні редакції намагалися акумулювати кошти через оформлення передплати на часописи як на теренах Польщі, так і поза її межами. З огляду на хронічний брак коштів типографське виконання всіх таборових видань було досить посереднім, але такий стан справ не заважав таборовій пресі ефективно виконувати свої завдання завдяки послідовній редакційній політиці, постійному живому зворотному зв’язку читачів з їхніми редакціями, тематичному різноманіттю матеріалів часописів.

У статті наведено інформацію про три таборові часописи – неперіодичний журнал «Вістник спілки лікарських помішників на еміграції», газети «Нове Життя» та «Український Сурмач», а також одноднівку «На Руїнах» (історію видання ще одного журналу в Щипіорно – «Релігійно-Наукового Вістнику» було висвітлено в окремій публікації). Серед них найбільший вплив справляла загальноармійська газета «Український Сурмач», яка поширювалася в усіх таборах інтернованих Військ УНР.

Від головного редактора

Микола Тимошик — 2024-03-29

Шановний читачу!

Це вже п’яте число фахового наукового часопису з журналістики та інформаційно-архівної справи, яке невеликий колектив ентузіастів із КНУКІМу робить у непростий воєнний час.

Звідси видається закономірним, що низка публікацій цього випуску позначена «воєнною печаткою».

Слід усіляко вітати спроби дослідників братися за таку, вважаю, архіактуальну проблематику тепер. Це непросто, бо потребує передусім «польових досліджень», сталого збирання, узагальнення й осмислення значного масиву емпіричного матеріалу, що називається, з-під коліс, передусім із публікацій ЗМІ, а не з монографій. Ці пишуться довго й, на жаль, не завжди з ясним викладом. Звісно, що таке збирання і в часі, і в зусиллях навіть приблизно не нагадує звичне вже для багатьох у нашому цеху реферування з рясним цитуванням уже написаного кимось раніше. Для цього випадку властиве те, що характеризується коротким і ємким «уперше».

Тому й це традиційне представлення свіжого числа «Українського Інформаційного Простору» почну з публікацій, де така першість заслуговує не лише бажаного першопрочитання, а й наслідування багатьма колегами.