Український інформаційний простір

Інформаційно-аналітичний портал «Детектор Медіа» як навчальна платформа для журналістів-початківців

Анна Романченко — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

У статті йдеться про інформаційно-аналітичний портал «Детектор Медіа» як ефективний інструмент для ствердження медіаграмотності в освітньому процесі, зокрема у вищих навчальних закладах, де викладається спеціальність «Журналістика». Авторка розглядає проблематику медіаосвіти, її значення для формування критичного мислення та вмінь роботи з журналістськими матеріалами в сучасному інформаційному середовищі. Одним із головних аспектів є концепція медіаграмотності, яка включає в себе здатність аналізувати й оцінювати інформацію, що надходить з медіа, а також активно використовувати медіаресурси в освітніх цілях. Підкреслюється важливість медіаосвіти як ключового елемента підготовки молоді до життя в умовах інформаційного суспільства.

Детально вивчається ресурс «Детектор Медіа» як потужний освітній інструмент, що дає змогу формувати в учнів і студентів основні компетентності медіаграмотності через доступ до актуальних новин, аналітики, моніторингу та досліджень. Авторка також зупиняється на можливостях використання матеріалів «Детектор Медіа» в навчальному процесі через інтерактивні форми роботи — від вивчення основ медіаграмотності на уроках і лекціях до проведення дискусій, дебатів та створення аналітичних проєктів учнями і студентами на основі медіаматеріалів ресурсу. Важливим аспектом є залучення молоді до самостійного критичного аналізу та роботи з медіаконтентом, що дає змогу не тільки формувати необхідні знання, а й розвивати важливі навички критичного мислення.

Аналізуються практичні завдання застосування матеріалів «Детектор Медіа» на семінарах і факультативах, наводяться результати й відгуки учнів та студентів, що підтверджують ефективність цього ресурсу в навчанні.

Стаття завершується аналізом переваг та обмежень використання «Детектор Медіа» в освіті, таких як доступність і актуальність інформації, залучення до самостійного критичного аналізу, а також проблеми з термінологією і технічним доступом. Визначаються можливі шляхи подолання цих труднощів, а також рекомендації щодо адаптації медіаосвітніх матеріалів для різних вікових груп та рівнів підготовки.

Іван Липа в українському пресовому полі

Мар’яна Комариця — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

Мета статті — з’ясувати різновекторну присутність Івана Липи в українській пресі: публікацію його художніх творів та рецензій, публіцистичного доробку, участь у суспільних дискусіях, редакційну працю в одеських часописах доби Української революції та оцінку його постаті крізь призму некрологів. Політичне «вірую» І. Липи, висловлене на початку кар’єри в колективній публікації «Profession de foi молодих українців» на шпальтах львівського журналу «Правда», лягло в основу статуту та програми Братства тарасівців. Новий політичний рух української молоді Наддніпрянщини декларував необхідність національного розвитку різних народів Російської імперії, перехід від українофільства до державотворчої діяльності. Співпраця І. Липи з українськими часописами по обидва боки Збруча засвідчувала державницьку націоцентричну позицію діяча, розуміння впливу преси на формування національної єдності в умовах колоніального поневолення, потреби долання адміністративних кордонів через друковане слово. Різножанрові часописні публікації І. Липи на шпальтах «Зорі», «Діла», «Української Хати», «Нової Громади, «Громадської Думки», «Літературно-Наукового Вістника», «Світла» та інших видань об’єднані ідеалом державного розвитку України, моральним імперативом соціальної справедливості й тонким літературним чуттям. З огляду на стильову специфіку навіть публіцистичні статті зраджували письменницький талант автора. Історичний шанс для реалізації цих намірів, наданий Україні після лютневої революції 1917 р., І. Липа реалізовував через співпрацю в одеських часописах «Українське Слово», «Вістник Одеси», «Вільне Життя». Публіцистичний доробок доби Визвольних змагань 1917–1921 рр. оприявнює погляди політичного діяча на питання державного устрою, організації армії та формування національної свідомості, зокрема серед молоді. Панорамний аналіз некрологів, що вийшли друком у галицькій пресі в кінці 1923 р., надають постаті І. Липи стереоскопічності та увиразнюють його еволюцію як політичного лідера. Актуальність дослідження зумовлена не тільки святкуванням ювілею письменника, журналіста та політичного діяча, лідера Братства тарасівців, а й універсальністю його ідей у світоглядній парадигмі нації.

Від головного редактора

Микола Тимошик — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

Шановний читачу!

Радий презентувати перше цьогорічне число. П’ятнадцяте від початку заснування журналу і сьоме (!), зроблене в час повномасштабної російсько-української війни.

У цьому контексті найперше хочеться висловити щирі слова захоплення і вдячності всім тим колегам-авторам, хто від початку підтримав редакційну програму УІП і впродовж усього часу стало сприяв її ствердженню та увиразненню. Така підтримка набуває осібного сенсу тепер, коли відвічний ворог українців тоталітарна росія вчергове принесла в наші домівки — від сходу до заходу — страшну біду.

Переконаний, що майбутні дослідники історії української гуманітарної науки муситимуть вдесяте, всоте збільшувати ціну вміщених у «воєнних» випусках того чи того наукового періодичного видання тестів, якщо достеменно з’ясують, за яких екстремальних умов відбувався цей складний процес наукотворення: від пошуків авторами матеріалів у малодоступних архівних теках з обмеженим через військовий стан доступом до осмислення, написання, рецензування, оприлюднення цільного числа. Адже, крім неминучих «мук творчости», доводиться працювати в супроводі суцільних стресів і загроз самому життю. Умови ці — і кількаразові впродовж доби виття сирен про чергові нальоти, і сотні «шахедів» та десятки ракет над головою, і страшні вибухи, пожежі, руйнування, смерті співвітчизників на очах. І моління Бога про відведення біди, про тишу, про наявність елементарного — інтернету, світла, тепла…

Про публіцистику воєнного часу

Володимир Огризко — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

Ці тексти, зібрані під однією обкладинкою з переконливою назвою «Не бійсь, не зраджуй, не мовчи», автор написав у час війни. Вони є чесним і безкомпромісним дослідженням драматичних і трагічних подій в Україні, на інформаційному бойовищі зокрема.

Автор наголошує, що війна за історичну пам’ять між москвою та Україною ніколи не припинялась, що ворожа пропаганда століттями працює, аби тримати під контролем наші культурні, територіальні, економічні кордони, що доба гібридних та інформаційних воєн породжує гібридний стан суспільства: обиватель не завжди усвідомлює, що країну чекають нелегкі часи, важкі випробування, що війна України з московією триматиме доти, доки на мапі світу існуватиме етнічна антисистема з брутально привласненою історією Київської Русі.

Автор наголошує, що Незалежність і Правду треба вміти захищати всіма доступними методами, формами й засобами. Жодні поступки ворогові з боку України неприпустимі.

Пропоновані читачам цієї книги тексти попереджають, отже, озброюють.

Специфіка діяльності публічних бібліотек України за умов російсько-української війни

Юрій Горбань, Людмила Прокопенко, Олена Каракоз — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року докорінно змінило всі сфери суспільного життя, створивши безпрецедентні виклики для інформаційно- комунікаційної інфраструктури країни. Публічні бібліотеки як важливі соціокультурні інституції та осередки доступу до інформації опинилися на передовій інформаційного фронту та були змушені оперативно трансформувати свою діяльність для задоволення нагальних потреб населення в умовах війни. Необхідність аналізу та систематизації нових практик інформаційно-комунікаційної діяльності бібліотек для вироблення стратегій подальшого розвитку визначає актуальність дослідження. Метою статті є осмислення трансформації інформаційно-комунікаційної діяльності публічних бібліотек України в умовах повномасштабної російсько-української війни, виявлення ключових напрямів адаптації, інноваційних практик і проблемних аспектів. Методологічну основу дослідження становлять методи аналізу й синтезу, системний підхід, і соціальних мереж бібліотек, аналіз звітних документів і публікацій професійної спільноти. Встановлено, що інформаційно-комунікаційна діяльність публічних бібліотек зазнала суттєвої трансформації. Пріоритетними стали такі напрями: інформування населення з питань безпеки, евакуації, отримання допомоги; протидія дезінформації та фейкам; забезпечення психологічної підтримки і створення безпечного простору (фізичного й віртуального); розвиток дистанційних послуг для вимушено переміщених осіб і мешканців тимчасово окупованих територій; документування воєнних злочинів і збереження національної пам’яті; комунікація з міжнародною спільнотою. Виявлено впровадження інноваційних форм роботи (центри цифрової освіти, мобільні пункти допомоги, розширення онлайн-сервісів) та активізацію співпраці з органами влади, громадськими організаціями, волонтерами. Водночас осмислено низку проблем: безпекові ризики, руйнування інфраструктури, кадрові втрати, психологічне вигорання співробітників, нерівномірність ресурсного забезпечення. Публічні бібліотеки України продемонстрували високий рівень адаптивності та стійкості, перетворившись на багатофункціональні центри підтримки громад в умовах війни. Їхня інформаційно-комунікаційна діяльність набула виразної соціальної спрямованості, поєднуючи традиційні функції з новими ролями – інформаційних фільтрів, осередків психологічної допомоги, центрів гуртування громад і документування історії. Подальші дослідження мають бути спрямовані на оцінювання ефективності впроваджених інновацій, розроблення моделей сталої діяльності бібліотек в умовах тривалих криз і повоєнної відбудови.

Індекси наукового цитування в Україні та перспективи їх розвитку

Алла Жарінова, Тетяна Ярошенко, Сергій Гуменюк — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

Головною метою статті є розгляд сучасного стану та перспектив розвитку наявних в Україні індексів цитування – Відкритого українського індексу наукових цитувань (OUCI) та Українського індексу наукового цитування (УІНЦ/UInCit) – з окресленням подальших можливих шляхів їхнього розвитку. Актуальність дослідження обумовлена розвитком цифрових трансформацій у сфері науки в Україні, викликами відкритої науки та потребами аналізу наукової продуктивності і пливу, в т. ч. засобами наукометрії.

Під час проведення дослідження застосовано методи узагальнення та систематизації, порівняльного аналізу, а також метод аналогій.

У статті розглянуто результати низки наукових досліджень, які стосувалися створення й розвитку індексів наукового цитування, зокрема національних; можливості та перспективи їхнього розвитку, що пов’язані із застосуванням технологій штучного інтелекту та оброблення великих даних, які можуть значно покращити точність пошуку, класифікації та аналізу наукових публікацій. Окрему увагу зосереджено на розвиткові Відкритого українського індексу наукових цитувань. Відповідно до мети в основному матеріалі дослідження розглянуто загальні риси цих двох індексів, недоліки чи прогрес їхнього розвитку та сучасний стан.

Вітчизняні проєкти зі створення національного індексу цитування засвідчують актуальність потреби інструментарію аналізу публікацій та цитувань науковців України. Хоча проєкт УІНЦ призупинено вже майже 5 років тому, важливим для нашого дослідження був аналіз методики його створення. Очевидною перевагою Відкритого українського індексу наукових цитувань (OUCI) є його постійна безперебійна робота, яка не залежить від процесів модернізації системи чи інших чинників. Перспективи еволюції та покращення роботи OUCI лежать у площині розвитку й застосування державної політики відкритої науки та відкритих даних, а також інтеграції з національною електронною науково-інформаційною системою «Наука» (URIS). Подальші перспективи наукових розвідок щодо індексів цитування визначаються їхньою взаємодією із іншими цифровими інструментами наукового призначення задля покращення моніторингу наукової діяльності, підвищення прозорості та взаємодії наукових установ, а також забезпечення більш точного аналізу впливу наукових робіт у межах країни. Це дасть змогу не тільки підтримувати наукові ініціативи, а й сприяти розвиткові національних наукових стратегій, підвищуючи конкурентоспроможність наукових досягнень на глобальному рівні.

TikTok-активізм в Україні як форма громадянської підтримки та спротиву під час повномасштабної війни

Ігор Парфенюк — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено феномен TikTok-активізму в Україні як однієї з форм громадянської підтримки та спротиву, що виникла в умовах повномасштабної війни, спричиненої російським вторгненням 24 лютого 2022 р. Актуальність теми обумовлена значним зростанням ролі мережевих платформ у ході суспільного єднання та інформаційної боротьби. TikTok, що спочатку використовувався переважно як платформа для розваг, у кризовий період перетворився на простір для активної громадської діяльності.

Мета дослідження полягає в окресленні специфіки TikTok-активізму в Україні та визначенні його ролі як дієвого інструменту впливу на громадянське суспільство. Для досягнення мети було застосовано низку наукових методів. Основою дослідження став якісний контент-аналіз, який дав змогу структуровано вивчити 20 українських TikTok-акаунтів, що активно поширювали матеріали з військовою, громадянською, патріотичною та волонтерською тематикою. Метод цільової вибірки було використано для відбору акаунтів, що мали релевантну тематику, високий рівень взаємодії з аудиторією та регулярну активність. Описовий метод застосовувався для фіксації ключових характеристик контенту (тематика, формат, хештеги), а метод інтерпретації — для глибшого аналізу смислів та емоційного впливу. Також використовувався порівняльний аналіз, який дав змогу зіставити різні напрями TikTok-активізму та з’ясувати їхню специфіку.

Унаслідок дослідження виявлено, що TikTok-активізм в Україні охоплює п’ять основних напрямків: інформаційний активізм, документалістику війни, гумористичний спротив, благодійну діяльність і мотиваційно-патріотичний контент. Кожен з них має свої особливості, але всі вони спрямовані на посилення єдності суспільства, боротьбу з дезінформацією та мобілізацію підтримки для армії та цивільного населення. TikTok у цьому контексті є не просто медіаплатформою, а соціальним інструментом формування горизонтальних мереж підтримки, які об’єднують і українську аудиторію, і міжнародну спільноту.

Меми як чинник маніпуляцій: трансформація образу через масову культуру

Наталія Войтович, Іван Магуряк — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується феномен політичного мему як потужного інструмента впливу на громадську думку та рейтинги політиків. Автори аналізують роль мемів у формуванні образів політичних лідерів, зокрема на прикладах українського та американського політичних контекстів. Розглянуто, як меми можуть впливати на сприйняття політиків, змінюючи їхнє сприйняття суспільством. В Україні Петро Порошенко став об’єктом численних мемів, які здебільшого були спрямовані на критику його політичної діяльності та неефективності, що, своєю чергою, знижувало його рейтинг серед виборців. Водночас меми навколо Юлії Тимошенко стали механізмом для популяризації її образу серед молоді, підсилюючи імідж лідера, здатного до змін.

Особливу увагу автори приділяють ситуації у США, де під час президентської кампанії 2024 року команда Камали Гарріс свідомо використовувала меми для залучення молодіжної аудиторії. Це дозволило створити неформальний та емоційно близький образ політика, який став більш доступним для молоді. Такий підхід допоміг Камалі Гарріс здобути підтримку серед цього сегмента виборців, створивши враження, що вона розуміє їхні потреби та прагнення.

Аналізуючи меми про Меланію Трамп, автори акцентують на їхній ролі в суспільній критиці її діяльності як першої леді. Меми, що висміювали її публічний імідж, стали способом вираження незадоволення та незгоди з її політичними поглядами та публічною поведінкою. Мем в цьому контексті виявився інструментом для вираження критики, яка не мала інших форм відображення в традиційних медіа.

У статті також порушується питання ризиків використання мемів у політичній стратегії, оскільки меми здатні і підсилювати політичну підтримку, і завдавати шкоди репутації, спотворюючи образ політика. Окремо аналізується, як меми можуть стати ефективним інструментом мобілізації електоральної підтримки, особливо серед молодіжної аудиторії, однак також підкреслюється потреба в обережності використанні мемів як частини передвиборчих кампаній.

Отже, автори підкреслюють, що політичні меми стали потужним інструментом не лише для маніпуляції громадською думкою, а й формування політичних наративів, що здатні впливати на соціальну та політичну атмосферу.

Газети із запахом війни. Огляд преси

Ігор Зоц — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

Війна українців за свою Незалежність вже який рік у центрі уваги національних медіа. Проте не всі з них розповідають про наших захисників, не так багато інформації про героїв, які віддали своє життя за Україну.

І чи справді не забуті їх імена?

Переглянув кілька наймасовіших газет і ділюся враженнями.

Журналістика як система: світова практика і українські реалії

Микола Тимошик — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

У статті вперше в українському журналістикознавстві предметом дослідження стала журналістика як медіасистема в конкретиці чітко вираженого національного характеру. Простежено наслідки формування такої системи у структурі, особливостях редакційних політик, проблемно-тематичній розмаїтости змістового контенту. З’ясовані причини, через які вивчення цієї проблематики в Україні тривалий час не здійснювалися.

В основу аналізу взято поширені на Заході і фактично не толеровані в Україні «чотири теорії преси» американських дослідників у порівнянні з практикою та законодавчою базою української журналістики.

Автор приходить до висновку, що сучасна українська журналістика все ще не відповідає критеріям теорії соціальної відповідальності і фактично ще не належить до системи медіа вільних суспільств. Вона й досі, незважаючи на узаконені декларації, має ознаки напівроздержавленої, напівоолігархічної, напіавторитарної — із слабко захищеним законодавчим полем, застарілою матеріально-технічною базою, системними порушеннями вироблених світовою практикою стандартів журналістики, низьким професійним рівнем багатьох безпосередніх учасників складного процесу журналістикотворення.

У статті вперше запропоновано наближену до европейської авторську класифікацію української журналістики за видами та головними типологічними маркерами. Йдеться про чотири види: пресова, радійна, телевізійна, мережева (варіянт — інтернет- журналістика). На ствердження такої версії автор має чотири вагомі аргументи: оптимальне наближення різних «точок зору» світової наукової думки у сфері журналістикознавства; уведення теорії української журналістики в світовий контекст; ствердження вибореної нашими попередниками в непростих суспільно-політичних умовах традицій національної журналістики; потребу захисту живого процесу національного термінотворення від реальних загроз українській мові в статусі державної — багаторічного засилля русифікації, узаконеного калькування, а нині — латинізації.

Уперше в статті обґрунтовано й низку інших типологічних характеристик української журналістики, серед яких такі: редакційна програма та проблемно- тематичне спрямування, специфіка літературних стилів, мовна ознака, приналежність до засновника та ін.

Журналістика даних в українському медіапросторі: тенденції, виклики, перспективи

Алла Миколаєнко — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено становлення та особливості розвитку журналістики даних в Україні в контексті цифрових трансформацій та інформаційної війни, засилля фейків та дезінформації. Метою дослідження є виявлення тенденцій, досвіду впровадження, інструментів, викликів і перспектив розвитку журналістики даних в українському медіапросторі.

Методологічну основу дослідження становлять системний підхід, контент-аналіз, порівняльний аналіз роботи українських медіа з інструментами дата-журналістики.

Проаналізовано теоретичні засади поняття журналістики даних, окреслено її роль у подоланні інформаційної асиметрії та підвищенні прозорості суспільно важливої інформації. Особливу увагу приділено досвіду провідних українських редакцій і громадських ініціатив, які впроваджують практики журналістики даних у свою роботу. Увагу привертає ресурс «Тексти», який став першопрохідцем у впровадженні журналістики даних та має окрему рубрику для публікацій напряму. Відстежено досвід медіа та громадських організацій, які звертаються до журналістики даних, її інструментів візуалізації, збору інформації. Окремо йдеться про роль даних у розслідувальній журналістиці в Україні, яка має суспільний запит, зокрема в питаннях боротьби з корупцією та висвітлення суспільно-політичних тем. Розглянуто основні джерела даних, що використовуються українськими медіа, зокрема державні реєстри та бази відкритих даних. Відзначено, що запуск платформ Prozorro, Єдиний державний реєстр, Е-декларації, YouControl та Opendatabot створив важливе підґрунтя для становлення журналістики даних в Україні. Визначено основні проблеми й перспективи розвитку журналістики даних у сучасному українському медіапросторі, в контексті військових дій та можливостей висвітлення інформації. Окреслено стратегічну роль напряму у формуванні відповідальної громадської думки, підзвітності влади та протидії фейкам і дезінформації.

Збережена пам’ять: мемуари в пресі української еміграції у міжвоєнній Німеччині

Надія Кулеша — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

Мета статті — на основі дослідження контенту преси української еміграції в Німеччині міжвоєнного періоду виявити та проаналізувати мемуарні публікації, надруковані на її сторінках; актуалізувати їхнє значення для вивчення історії України, зокрема періоду Визвольних змагань; з’ясувати реакцію української преси того часу на ці матеріали. Для досягнення поставленої мети використано комплекс методів: системний, історико-джерелознавчий, контент-аналіз та описовий.

Аналіз історіографії питання засвідчує, що, попри високу джерельну цінність спогадів про визвольні змагання, мемуарні публікації в пресі української еміграції Німеччини міжвоєнного періоду не дістали належної уваги дослідників у процесі формування об’єктивної історичної картини доби.

У часописах «Українське Слово» (Берлін, 1921–1922) та «Український Прапор» (Відень, 1919–1923; Берлін, 1923–1932) встановлено й проаналізовано мемуарні публікації В. Андрієвського, І. Герасимовича, Г. Кінчила, В. Леонтовича, О. Меґаса, М. Слобідського. Виявлено оперативність часопису «Українське Слово» та однойменного видавництва в оприлюдненні цих матеріалів для широкого кола читачів. Розкрито реакцію тогочасної української преси на ці публікації, зокрема часописів «Літературно-Науковий Вістник», «Свобода», «Український Вістник». З’ясовано важливість мемуарної спадщини як історичного джерела, необхідність її вивчення для правдивої реконструкції подій доби Визвольних змагань, розкриття незадокументованих фактів, аналізу міжнаціональних українсько-російських та українсько-польських взаємин, спростування ворожих маніпуляцій інформацією і встановлення історичної справедливості.

Видавнича та промоційна діяльність буковинського товариства «Руська Рада»

Тарас Гринівський, Юлія Мельничук — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

Друга половина ХІХ — початок ХХ ст. характеризується активізацією національно- культурних рухів населення Буковини. Для української народності це була ще й внутрішня боротьба щодо свого розвитку в москвофільському чи народовському спрямуванні, яка зачепила фактично всі тогочасні товариства: «Руську Бесіду», «Руську Раду», «Союз», «Руську Школу» («Українську Школу») та ін. Зміни на краще почалися лише після приходу до керівництва цими організаціями представників народовського крила. Завдання і сфери їхніх зацікавлень були різні: від освітньо-просвітницької роботи до політичної, від заснування власної періодики до формування мережі народних шкіл, бібліотек і читалень. У контексті такої різноманітної діяльності цілком логічним постає і друк власної українськомовної книги. Видавничий спадок цього періоду досі залишається маловивченим. Комплексними є кілька досліджень різнонаціональної преси. Стосовно українського друку зазначимо, що маємо окремі книгознавчі статті початку ХХ ст., радянських часів, а також періоду незалежності. Проте науковці часто аналізували його через призму історії чи літератури, опускаючи власне видавничі аспекти.

В основі статті — виявлення видавничої та промоційної діяльності українського політичного товариства «Руська Рада». Окреслено основні аспекти їхніх видавничих зацікавлень, опрацьовано власні книжкові проєкти та серії, детально охарактеризовано рекламно-промоційні видавничі публікації на сторінках часописів «Народний Голос» та «Буковина». Проаналізовано передумови заснування власної друкарні, її співпраці з різними тогочасними товариствами й видавцями, проведено статистичний огляд надрукованих книг.

Джерельну базу дослідження становлять архівні матеріали, періодичні видання, спогади учасників національних рухів, тогочасних та сучасних дослідників історії ни та друку загалом.

«Смолоскип, що [...] світив національними кольорами»: особливості літературно-мистецького журналу «Веселка» у Каліші, Польща (1922–1923 роки)

Юлія Голубнича-Шленчак, Наталія Сидоренко, Ігор Срібняк — пт, 18 лип 2025 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано концептуально- тематичні особливості літературно-мистецького журналу «Веселка», навколо якого згуртувалася ціла плеяда митців художнього слова. Журнал допоміг творчому зростанню не лише талановитих письменників, а й майстерних ілюстраторів, які згодом прикрасили своїми орнаментами й заставками низку українських видань. Недовга (лише півторарічна) видавнича історія журналу «Веселка» виявилася достатньою для набуття ним значення літературного форуму, відкритого для конструктивних дискусій та артикуляції нових ідей, які народжувались у його творців і найближчого кола читачів-однодумців. Попри всі труднощі, журнал продовжував залишатися розмаїтим у тематичному плані: на його шпальтах публікувалися п’єси, оповідання, новели, нариси, вірші, тут же публікувалися статті й рецензії. Також на шпальтах «Веселки» часто з’являлися перекладні твори та зразки поетичної творчості.

Журнал став зразком розвитку та еволюції видавничої справи в таборах, адже його видавці сприйняли всі зауваги, які були висловлені читачами до змістового наповнення преси, що тиражувались у 1921 р. За весь час існування часопис не відчував будь-якого тиску цензури та влади, редактори вільно могли обирати напрям і характер публікацій. Крім того, редколегія публікувала надіслані матеріали навіть тоді, коли не зовсім погоджувалася з думкою автора. Задля розширення читацької аудиторії редактори часопису подавали різноманітну інформацію (вісті з України, таборова хроніка, бібліографія тощо), однак основною метою заснування «Веселки» стало творення мистецтва заради мистецтва. Часопис об’єднав навколо себе митців, які черпали натхнення не з оточення, а зі свого внутрішнього «я», утілюючи своє бачення світу оригінальних мистецьких творах.