Український інформаційний простір

Наука у час війни: чин покликаних чи безрозбірливе заробітчанство

Микола Тимошик — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

Наукова думка, якщо вона справжня, а не кон’юнктурна пристосуванка, ніколи, ніде й за жодних обставин не мала й не має ні перепочинку, ні перерви. Навіть у час лихоліття, якою є теперішня кривава битва українського народу з відвічним російським агресором.

Втім, затяжний кризовий стан української науки породив явище, пов’язане із заробітчанством на науці. Тепер ні для кого не є таємницею, що ніким не контрольований у нашій країні ринок так званих наукових послуг все більше змістився у бізнесову площину. Причому, нібито на законних підставах.

Доки ми є, – ніщо не програно

Анатолій Матвійчук — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

Зникає довіра до наших популярних інформаційних джерел і топовим телеканалам. Вони давно зрадили своєму основному призначенню – доносити правду без жодного викривлення і маніпуляції фактами. Схоже, це стало неможливим – на цьому нині заробляються мільярди.

За допомогою саме інформації змінюється майбутня доля всього людства. Тому телеканали, радіостанції, інформаційні агентства та інтернет-портали сьогодні – найбільш жадані і ласі придбання всіх світових багатіїв. Саме вони створюють ту бажану реальність, просувають потрібні тренди і заповнюють інформаційний простір потрібними їм креатурами – від поп-зірок до політиків. Це і є нині суть «вільної преси».

Київське Забайкoв’я (Забайків’я) в світлі архівознавства

Галина Салата — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

Актуальність теми дослідження виходить із необхідності у відновленні й продовженні історичної пам’яті народу, держави, що неможливо здійснити поза фіксації інформації історичного характеру на рівні краєзнавства.

Автор дослідження зосереджує увагу на специфічному питанні історії міста Києва, його районування, економічної, соціокультурної діяльності й народонаселення; з’ясовує місце й роль у житті великого міста – міста Києва, його історичної місцевості – Забайков’я (Забайків’я). У період активного заселення, з XVIII століття, був заснований Байківський цвинтар, перша українська залізниця Київ–Балта, побудувалися Печерські укріплення й Новостроєнські будівлі.

Церква скористалася цими масштабними проєктами й поступово викупила у міста історичну ділянку. Фінансово до розбудови самої залізниці й прилеглих територій долучилася Києво-Печерська Лавра, маючи певний відсоток від самого процессу експлуатації залізниці й прибуток у вигляді пожертвувань із боку пастви.

Метою дослідження є історичний аналіз місцевості – Забайков’я (Забайків’я).

У статті використано принципи й методи з різних галузей наукового знання – із історії, архівознавства й документалістики, з бібліографії й бібліотечної справи, культурології тощо.

У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що певні історичні об’єкти Києва, зокрема, Забайків’я вимагають повноцінного ретроспективного аналізу в світлі сучасної модернізації міста Києва, столиці України. Це дослідження може бути використано на теоретичному й практичному рівнях. Із погляду теорії має місце подальше поглиблення історичних лакун. Щодо практики, матеріал може бути використаний у практичному краєзнавстві, в процесі викладання різноманітних спецкурсів історичного характеру, в науково-популярному поширенні.

Місія часопису «Християнський Голос» у діаспорі (за матеріалами публіциста Зенона Пеленського)

Ігор Скленар — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

У масиві архівних матеріалів діаспорної преси дослідники відкривають особливості місії такого типу видань, зокрема, і в країнах Західної Європи. Про її місію і завдання задля збереження національної і релігійної тотожності писав відомий журналіст і громадсько-політичний діяч Зенон Пеленський, який суттєво спричинився до видання низки пресових органів у післявоєнній Німеччині.

Одним із таких органів, який формував громадську думку в цій країні та серед наших земляків в інших країнах континенту, був суспільно-релігійний часопис «Християнський Голос» (заснований 1949 року в Мюнхені). В одній із публіцистичних статей З. Пеленський осмислив місію і завдання такого типу періодичного видання, яку автор цієї публікації актуалізує з позицій сьогодення.

У процесі написання статті використано такі методи: історизму (розглянуто в історичному ракурсі особистості редакторів газети «Християнський Голос» у післявоєнний період), контент-аналізу (виокремлено основні тези публіцистичних статей З. Пеленського), синтезу (поєднано ці теми в окремі блоки), узагальнення (виділено значення періодичної преси українців у повоєнній Німеччині) та інші.

Розглянуто портрет публіциста Зенона Пеленського у зрізі довідкових видань та його вклад у становлення українських часописів у діаспорі з кінця 1940-х років. Зреферовано тези статті «Про потребу підтримати «Християнський Голос» – вагоме церковне і національне завдання» (Мюнхен, 23 листопада 1971 року). Основним осередком, на якому трималося українство в Німеччині з кінця 1940-х років, став Мюнхен, де у рік написання статті З. Пеленським збирали кошти на спорудження національно-релігійного центру.

Феномен часопису «ХГ» полягав у тому, що він став авторитетним суспільно-релігійним виданням для українців Західної Європи в той час, коли «залізна завіса» СРСР не давала змоги доставити його читачам в Україні. З. Пеленський акцентує на окремих проблемах української журналістики в Західній Європі і вказує на больові точки утвердження українства на чужині, які нині є актуальні.

Журналістикознавці могли би в майбутньому відкривати нові грані публіцистичної майстерності З. Пеленського на основі архівних матеріалів наших часописів у Німеччині. Публікації самого часопису «ХГ» є неоціненним історичним джерелом у «золоту добу» його видання – з 1949 року до 1970-х років.

Повсякдення інтернованих вояків Армії УНР у таборах Стшалково і Каліш, Польща, крізь призму публікацій журналу «Наша Зоря» (1921–1923 рр.)

Ігор Срібняк, Марина Палієнко — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано матеріли таборового часопису «Наша Зоря», які висвітлювали деякі аспекти побуту та життєдіяльності інтернованих вояків-українців Армії УНР у таборах Стшалково і Каліш протягом другої половини 1921 – і до квітня 1923 рр. Встановлено, що на його шпальтах закарбовувались непохитна віра українського вояцтва у перемогу та стійкість таборян у подоланні щоденних труднощів, а разом з тим – ностальгія за Батьківщиною та хвилеві сумніви, коли під непосильним тягарем побутових проблем здавалося би що всі надії на відновлення української державності були втрачені.

Протягом усього часу свого існування «Наша Зоря» відчувала моральну та фінансову підтримку з боку таборян, які уділяли часопису дещицю із своїх зароблених тяжким трудом коштів. Дуже вагомо допомагали журналу й таборові інституції – проводячи різні культурно-мистецькі акції (театральні вистави, вечорниці, концерти) та перераховуючи отримані за це кошти до видавничого фонду «Нашої Зорі».

Разом з тим, попри цю підтримку зібраних коштів ледь-ледь вистачало аби звести «кінці з кінцями» та опублікувати чергове число часопису, і саме цим обумовлювались окремі випадки недотримання редакцією черговості виходу «Нашої Зорі». Але саме завдяки ентузіазму та спільним зусиллям гурту однодумців, які об’єднались у складі нечисленної редколегії цього видання, всі перепони успішно додалися.

Проведений аналіз матеріалів з історії таборового повсякдення українського вояцтва дає всі підстави стверджувати, що вони довший час слугували об’єднавчим чинником для таборян, скріплюючи їх моральний дух. Водночас, вони справляли потужний вплив на формування національної свідомості інтернованих вояків Армії УНР, зміцнюючи їх віру у визволення України від більшовизму.

Інформаційні настрої мешканців Боярської громади за умов формування нової системи місцевих ЗМІ (на матеріалах опитування)

Оксана Білецька — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

Стаття присвячена вивченню поведінки мешканців громади, їх інформаційних настроїв, вподобань та інтересів, а також узагальненню результатів власного опитування, які відображують комунікаційне середовище однієї місцевості – Боярської міської територіальної громади. В умовах децентралізації дана тема вимагає більш пильної уваги в спробі осягнути особливості життєдіяльності нещодавно створеної нової спільноти. Роль місцевих ЗМІ у формуванні територіальних громад полягає у консолідації суспільства та залученні нових аудиторій – мешканців сіл, до інформаційного простору міста, аби ті не відчували себе покинутими на окраїнах громади. Саме преса як головний комунікатор до сільського населення має сприяти утворенню громади не лише адміністративно, а й ментально.

Незважаючи на те, що соціологія вже десятки років вивчає соціальну поведінку, намагається її витлумачити та зрозуміти, новизна конкретно цього дослідження полягає в тому, що це перша спроба осмислити інформаційну складову невеликого передмістя столиці України.

Методологія дослідження полягає в застосуванні таких загальнонаукових методів як: синтез, аналіз, узагальнення, порівняння, які дали змогу дослідити та виокремити особливості поведінкового аспекту інформаційного середовища громади. Одними із важливих емпіричних методів стали спостереження та опитування, які склали основну частину роботи, що сформована з практичного пізнання дійсності. В анкетуванні взяли участь мешканці з міста Боярка та семи старостинських округів громади – с. Тарасівка та с. Нове, с. Малютянка та с. Іванків, с. Забір’я, с. Новосілки, с. Княжичі, с. Жорнівка, с. Дзвінкове та с. Перевіз.

За результатом дослідження вирізнено критерії, залежно від яких формуються інформаційні потреби та вподобання людей – місце проживання, вік, рівень освіти та заробітку, вид діяльності та оточення.

Найпопулярнішим джерелом отримання новин для мешканців як найоперативнішого, дешевого та мобільного засобу є соціальні мережі. Офіційними сторінками громади та онлайновими медіа також послуговується значна частина опитаних, що свідчить про високий рівень залученості саме до інтернету. Виявлено, що єдиний місцевий ЗМІ, газета «Боярка-Інформ», не така популярна та використовувана громадянами. Головними причинами цього є неоднорідна періодичність видання, недостатній рівень оперативності та відсутність промоції. З’ясовано, що інтернет є найбільш поширеним способом споживання новин – як з соціальних мереж, так і з онлайн медіа.

Візуально-комунікативний аспект використання шрифтових гарнітур у друкованих ЗМІ

Вікторія Галудзіна-Горобець — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

У статті автором досліджено візуально-комунікативний аспект використання шрифтових гарнітур у друкованих ЗМІ, з’ясовано вплив конкретних шрифтів на сприйняття інформації, їх особливості та відмінні ознаки. З’ясовано, що мистецтво вибору шрифтів полягає у вмінні диференціювати текстовий матеріал згідно із метою друку: для кращого сприймання тексту необхідно розташовувати символи, урівноважувати їх пробілами та загалом займатися підбором шрифтів. Ґрунтовне дослідження усіх етапів розвитку типографіки все частіше стає об’єктами наукових досліджень, але науковці, зазвичай, використовують дані про латиничні шрифти, тоді як кирилиця залишається поза увагою їх досліджень. Наголошено, що типографіка застосовується не лише в друкованій продукції, а також у мультимедійних виданнях, у рекламі, масмедіа тощо. До основних характеристик правильного використання типографіки у друкованих ЗМІ належить легкість, швидкість, відповідність гарнітури до змісту, зручність читання, естетична складова.

З’ясовано, що у друкованих ЗМІ шрифти використовують задля виділення частини або всього матеріалу, оформлення заголовків. Усі шрифти можна поділити на групи: текстові, видільні та заголовкові. Але є випадки, коли один шрифт виконує всі ці завдання. Для газетних текстів використовують, зазвичай, пряме світле накреслення. Охарактеризовано, що важливим елементом друкованих ЗМІ для привернення уваги реципієнтів є оформлення заголовків. Зазвичай більшість газетних заголовків мають один рядок, але зустрічаються і багаторядкові заголовки. Багаторядковий заголовок, надрукований великим шрифтом, займає на сторінці чималу площу і утворює темну пляму. Використання багаторядкових заголовків ускладнює доповнення тексту підзаголовками, рубриками тощо. Розглянуто типографіку українських газетних видань на прикладі щоденної газети «День», зокрема проаналізовано шрифтове наповнення: це видання малогарнітурне, оскільки використовує дві гарнітури – Schoolbook і Pragmatica. Зроблено висновок про те, що шрифти є складним і високоякісним продуктом роботи дизайнера. На кожному етапі створення продукції, необхідно збалансувати пропорції, масштаб, форму, врахувати єдність елементів, ритміки, стильових характеристик.

Інформаційний контент ЗМІ у контексті медіакомунікації: теоретичний аспект

Марина Лисинюк — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

Дослідження присвячено інформаційному контенту засобів масової інформації у контексті медіакомунікації. З’ясовано, що значна увага наразі приділяється проблемам впровадження світових медіатенденцій щодо використання їх в українських ЗМІ. Основними методами донесення інформації до громадськості є блоги, лонгріди та візуалізація даних, котрими активно користуються сучасні медіа. Засоби масової інформації, які відслідковують сучасні світові тенденції в медіа, прагнуть створити однакові умови для перегляду їхнього контенту на різноманітних гаджетах. Наголошено, що швидкий розвиток інформаційного простору трансформує журналістські матеріали згідно з новими вимогами. Визначено, що основними аспектами формування якісного контенту сучасних ЗМІ є текстове наповнення, оформлення та виклад матеріалу. Також важливим чинником формування громадської думки є візуалізація подій.

З’ясовано, що мультимедійна історія та блог, лонгрід є одними із найпопулярніших методів подачі суспільно важливого контенту. Новітні медіа використовують різноманітні онлайн-сервіси задля створення лонгрідів, а також мультимедійних історій, в основі яких текстовий та візуальний матеріал. Журналісти мають демонструвати ексклюзивність свого матеріалу, концепцію, власний стиль, лонгрід або мультимедійну історію.

Зроблено висновок про те, що наразі читачам уже не достатньо лише бути споживачами інформації, вони хочуть брати активну участь у створенні інформаційного контенту: знайомитися із думками експертів, краще розуміти події завдяки гіперпосиланням, обговорювати з іншими та коментувати подієвий контент. Пріоритетним, звичайно, залишається текстовий матеріал, адже саме він дозволяє досягнути збалансованого та повного сприйняття тексту. У мультимедійних матеріалах реципієнтам пропонується не лише цікавий матеріал, але й віртуальна подорож, розповіді біографічного характеру із документами, світлинами тощо. У лонгрідах слова урізноманітнюють засобами візуалізації даних, а завдяки адаптації сайтів один і той самий матеріал можна переглядати на різних пристроях.

Тенденційне підвищення рівня медіаграмотності як результат збільшення запитів на якісну інформацію

Богдан Синчак — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

У статті характеризуються явище тенденційності щодо підвищення рівня медіаграмотності громадськості. Це питання розглядається крізь призму збільшення запитів на якісну інформацію, як відображення суспільних реакцій на її антипода – недостовірну. У рамках проблематики належного сповідування журналістами професійних норм проводяться паралелі між журналістським обов’язком відтворювати об’єктивну дійсність та мас-медійними тенденціями до заповнення цифрового простору брехнею, фейками, маніпуляціями, та іншого роду недостовірною інформацією. Обґрунтування елементів, що взаємодіють у межах окресленої проблематики і є вихідним орієнтиром дослідження. У цьому контексті характеризуються аспекти медіаграмотності як всесвітньо-актуального явища, особливості його розповсюдження в Україні, ролі та місця журналістики в цьому спрямуванні, запити та реакції самої аудиторії, а також сумлінне, з боку журналістів, забезпечення достовірною інформацією. У роботі подано результати аналізу зрізу практичної діяльності в напрямі розвиненості суспільної медіаграмотності в Україні в період із 2014 до 2021 рр. Такий розгляд є необхідним у контексті вивчення позитивної динаміки до підвищення рівня медіаграмотності в населення, як результату збільшення запитів на якісну інформацію. Актуальна характеристика явища розвиненості медіаграмотності в Україні дозволить предметніше оцінювати ситуацію із загальною суспільною притомністю щодо необхідності інформаційної гігієни.

Жанрові особливості інформаційної журналістики

Світлана Шийка — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

Стаття присвячена осмисленню жанрових особливостей інформаційної журналістики в сучасному інформаційному просторі. Теоретичною базою послужили праці науковців О. Амзіна, М. Бахтіна, О. Бикової, З. Вайшенберга, М. Василенка, О. Гарачковської, В. Здоровеги, Р. Крейґа, І. Михайлина, Г. Назаренко, О. Тертичного, М. Тимошика, І. Тонкіх, С. Шебеліста та ін. Виокремлення специфічних рис інформаційної журналістики проведено за методикою, реалізованою у статтях проф. О. Гарачковської, на сторінках цього видання.

Акцентується увага на тому, що інформаційна жанрова група домінує за кількістю матеріалів у сучасній публіцистиці. Масмедійний текст не просто несе інформацію про суспільство, а й впливає і перетворює його. До інформаційних жанрів відносяться замітка, звіт, репортаж, інформаційна кореспонденція, інтерв’ю та ін. На основі широкого життєвого фактажу проаналізовано жанрові особливості інформаційної жанрової групи.

Дослідження показує, що за допомогою інформаційних моделей формується структурована система семантичного освоєння дійсності і ходу людського мислення. Збагачується, розширюється й уточнюється наповнення сучасного інформаційного простору. Інформаційна замітка як стисле оперативне повідомлення розвивається у інші жанрові типи.

Осмислення системи інформаційних жанрів дозволяє констатувати, що наведений їх перелік не є сталим і вичерпним. Відбувається трансформація публіцистичних жанрів і їх масмедійна «дифузія». Завдяки явищам синергії й інтеграції, оцифруванню і мультимедійності, конвергентності і кросмедійності формуються нові жанрові тренди сучасної журналістики. Незмінними залишаються засадничі жанрові особливості інформаційної групи: суспільна значимість й актуальність інформації, її фактологічність, об’єктивність і достовірність; структурованість, лаконізм та зредукованість матеріалу; цікавість фактів та вміння журналіста наблизити їх до користувача.

Від головного редактора

Микола Тимошик — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

Шановний читачу!

За уважного читання останніх чисел УІП, певне, ви помітили, що традиційна складова змістової частини видання – так зване Передслово – у нас дещо змінилася й стала уподібнюватися класичній передовій. Її змістова домінанта – короткий огляд від часу попереднього випуску вагомих із боку соціальної значущості в інформаційному полі подій, тенденцій, ініціатив, до появи яких причетна журналістика та журналісти, і про які в поточному числі часопису так чи так ідеться в окремих статтях.

На глибоке переконання автора цих рядків, робити це в науковому фаховому журналістикознавчому виданні треба передусім тому, що за переломової доби Української державності актуалізуються будь-які проблиски тенденцій та ініціатив у медійному середовищі. Надважливо не просто помітити, зафіксувати, а й засвідчити переконливу спонуку молодим дослідникам вивчати, узагальнювати, уводити все це до майбутніх досліджень, навчальних програм чи посібників. Цим будемо наближувати реальну журналістську практику, її стандарти, принципи, уроки і чин особистостей в навчально-наукове середовище, де формуються чи гартуються кадри для медійної галузі.

Національні рейтинги ЗВО як інструмент оцінювання якості вищої освіти в Україні

Михайло Поплавський — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

Мета статті полягає у комплексному аналізі методології рейтингування провідних національних рейтингів ЗВО України. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні методів абстрагування, аналізу і синтезу, що дало змогу теоретично осмислити явище рейтингування українських ЗВО. Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці пропозицій з удосконалення українських рейтингів ЗВО. Всупереч поширеній думці, що рейтинги ЗВО – це найбільш простий, доступний і наочний спосіб ухвалення певних рішень, що стосуються закладів вищої освіти, насправді рейтинги не є показником якості освіти – характеризувати ЗВО однією цифрою, що позначає його позицію у рейтингу, нелогічно. Позиція у рейтингу – це, безумовно, показник високої академічної репутації ЗВО, але вона не завжди об’єктивна. Рейтинги не можуть замінити оцінювання якості освіти у ЗВО, хоч і забезпечують прозорість тих чи інших показників його роботи. Намагання ЗВО потрапити у лідери рейтингу призводить до короткочасних заходів підвищення ефективності його діяльності, зокрема до стимулювання науковців збільшувати публікаційну активність та ін. Але в довгостроковій перспективі це не може вплинути на прогресивний його розвиток.

Оцінювати заклад вищої освіти необхідно з урахуванням його впливу на суспільство, оскільки він є найбільш інтеграційною системою, яку можна сьогодні уявити. Кожен ЗВО у своїй діяльності повинен бути орієнтований на конкретну цільову аудиторію, що відповідає одному з Берлінських принципів ранжирування ЗВО, згідно з яким ранжирування визначається чіткою орієнтованістю на певну групу споживачів рейтингу. Крім того, ранжувати ЗВО необхідно у групах, враховуючи різні місії, різні профілі наукової та освітньої діяльності, різну кількість студентів та професорів. Самі ж абітурієнти у своєму виборі закладу вищої освіти повинні враховувати не лише його позицію у рейтингу, а й рівень вимог, що висуваються до абітурієнтів, затребуваність випускників та ін.

Стандарти журналістики: поняття, ґенеза, зміст, практика

Микола Тимошик — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

Автор статті уперше розглядає стандарти журналістики як каскадний набір адресованих професійним журналістам та причетних до діяльності ЗМІ принципів, критеріїв, правил, які містяться у загальноприйнятих міжнародних, національних, крайових та редакційних кодексах (посібниках, вказівках, рекомендаціях), інших правових чи етичних документах.

Витоки стандартів для працівників пера автор вбачає на початках світового рукописання, а першим документом – «Заповіді стародавніх талмудистів для творців рукописних книг». Цей документ автор віднайшов у Єрусалимському музеї «Книжкове святилище» під час наукового стажування в Ізраїлі.

Головними документами щодо професійної поведінки журналістів, які аналізуються у статті, є: Міжнародний кодекс журналістської етики, Декларація принципів поведінки журналістів, Кодекс етики українського журналіста. Для порівняння з українським національним узято кодекс етики журналістів Чехії.

Окремо йдеться про сильні і слабкі місця в «Кодексі етики українського журналіста». Вказано на кілька причин порушення професійних стандартів. Серед них: залежність журналістів від засновників-олігархів, корумпованість влади та її вплив на контент, низький авторитет Національної спілки журналістів України серед медійної спільноти.

Названі основні тенденції з порушення стандартів журналістики українськими ЗМІ. Серед них – служіння інтересам влади чи засновників, а не суспільства; ігнорування вимогою щодо спростування оприлюдненої недостовірної інформації; поширеність та непокаруваність плагіату; втручання засновників ЗМІ в контент; незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди за замовлений матеріал; малопомітна й малоефективна діяльність Комісії з журналістської етики з розгляду конфліктних ситуацій етичного та професійного характеру.

Окреслений дисбаланс підходів до втілення на практиці журналістських стандартів оголив низку проблем, які накопичилися й у самій спільноті, і в теорії та практиці української журналістики. Це, зокрема, змістове наповнення таких понять як «свобода слова», «об’єктивність факту», «фабрика фейків». Це також і якість підготовки журналістських кадрів на відповідних факультетах університетів, і присутність (чи відсутність) у їхніх навчальних програмах таких засадничих понять, що формулюють своєрідну професіограму українського журналіста, – професіоналізм, порядність, патріотизм.

Сучасний блогерський медіапростір

Тетяна Гуменюк — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

Медіапростір – це електронне оточення, в якому окремі люди або їхні групи та інші спільноти можуть діяти разом одночасно. У цьому просторі вони можуть створювати візуальне та звукове середовище, що впливає на реальний простір. Окремим явищем, який відзначається нереальністю, «ідеальною картинкою» є блогерський медіапростір, динаміка та трансформація якого є настільки стрімкою, що потребує найсучасніших досліджень. Автор поставив за мету – виявити особливості сучасного блогерського українського медіапростору та окреслити тренди його майбутнього розвитку. Гіпотезою дослідження є: український блогерський медіапростір ще проходить стадію становлення, але його вплив стає тільки значнішим з роками. Для перевірки гіпотези автор дослідив сутність явища «медіапростір»; дослідив сутність явища «блогерство» та проаналізував сучасний стан блогерства. Було досліджено історію становлення явища «блог», виявлено і охарактеризовано 4 види блогерів: селебріті, експерти, лайфстайл-блогери та бізнесмени. Зазначено функції блогерства у комунікаціях соціальних мереж, а саме інформативну, соціальну, навчально-наукову, культурну та ділового спілкування. Порівняно світовий та український сучасний блогерський медіапростір та виявлено основні відмінності: масштаб блогерства та цінник інфлюенсерів. Результатом дослідження автора стало виявлення особливостей блогерського простору (блогерство як професія, суттєва різниця в заробітках блогерів, покращення якості контенту та диверсифікація доходів блогерів) та основних трендів блогерського медіапростору (зростання впливу блогерів на освіту, тенденція довгострокової співпраці інфлюенсерів та брендів, значне зростання блогерського українського медіапростору через покоління Альфа, перехід блогінгу в метавсесвіт та більша увага з боку ЗМІ та влади).

Інформаційна та пропагандистська діяльність Української Народної Республіки (УНР) 1920–1921 років

Майя Нагорняк — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

В історії українського державотворення надзвичайно вагому роль відіграє буремний період 1920–1921 років, який ознаменувався утвердженням Української Народної Республіки (УНР). Покладено початок розумінню суспільнобудівничої місії ефективних комунікацій, усвідомленню першорядного значення інформаційної і пропагандистської діяльностей в еволюційних процесах становлення України на мапах Європи другого десятиліття ХХ століття. Суспільнополітичні виклики потребували відкритого системного поширення і популяризації як фактів, так і коментарів задля правдивого інформування громадської думки про події внутрішнього й зовнішнього життя, а також із метою недопущення недостовірної інформації про молоду Українську державу у світі. Зважаючи на це, забезпечення української i закордонної спільнот достовірною, повновичерпною інформацією та всеосяжна пропаганда України на всіх рівнях визначали державну політику УНР.

З огляду на зазначене, метою даної розвідки є з’ясувати питання того, в чому полягала інформаційна та пропагандистська діяльність Української Народної Республіки (УНР) 1920–1921 років, за допомогою яких механізмів тогочасним очільникам удавалося забезпечити ефективність як внутрішніх, так і зовнішніх комунікацій. Задля досягнення мети використовувалися такі методи: метод вивчення емпіричного матеріалу (архівних документів), описовий метод, метод узагальнення.

Унаслідок опрацьованих матеріалів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України встановлено, що левову частку інформаційної і пропагандистської роботи було покладено на Міністерство Преси та Пропаганди (тут і надалі всі слова вжито з великої літери відповідно до тогочасних документів — Авт.) на чолі з політичним діячем О. Назаруком, яке було сформовано в уряді В. Чехівського. В межах Міністерства діяв спеціальний відділ, який опікувався інформуванням української еміграції на території Польщі про боротьбу народу Української Народної Республіки за свої права та з ворожим для нього впливом більшовицької росії. Після звільнення України від влади більшовиків гостро постало питання щодо налагодження телеграфного зв’язку з різними місцевостями держави, з іншими країнами, через що урядовці працювали над відбудовою на терені України державної радіотелеграфної сітки.

Пошуки уряду УНР шляхів установлення комунікацій усередині країни та поза її межами, здійснення інформаційної та пропагандистської діяльностей мають неоціненне значення для історії країни, що засвідчує прагнення очільників і пересічних громадян будувати міцну й потужну Українську державу.

Типові гендерні образи літніх людей в українських серіалах

Анастасія Коваль — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

Зазвичай, чоловіки та жінки поважного віку не показані активними учасниками різних соціальних подій, а є пасивними персонажами. Водночас, слід розуміти, що літні люди колись були молодими, а, отже, – могли бути більш включеними у медійний простір. Особливості змін у медійній репрезентації гендерних образів молодих і дорослих людей у літніх людей досі ґрунтовно не вивчені, що зумовлює актуальність дослідження.

Метою дослідження є визначення особливостей типових гендерних образів літніх людей в українських серіалах.

Методи дослідження: теоретичне обґрунтування вікових змін у типових гендерно-стереотипних образах; дискурс-аналіз жіночих та чоловічих образів літніх людей-персонажів серіалів. Також були використані методи синтезу, індукції та дедукції.

Результати дослідження показали, що вагомим фактором у тому, як літні люди сприймають старість, можуть бути медійні образи, із якими вони себе порівнюють. Засновані на стереотипах, медійні образи літніх людей або не мають нічого спільного із справжнім життям, або вказують на ті особливості, про які люди похилого віку не хотіли б згадувати (погіршення здоров’я, негативні зміни у способі життя, вимушена відмова від певних занять тощо).

Медійні образи, що ґрунтуються на стереотипах, зазвичай звертаються до емоцій, а не до раціонального. Разом з тим, типові образи літніх людей, як правило, з’являються у медіа для того, щоб служити контрастом для молодих людей і у той чи той спосіб допомагати розкриватися їм перед реципієнтом. За невеликим винятком, вони є не самостійними, а невіддільними від медійної ситуації. Іншим сценарієм у медіа є ігнорування або заперечення старості як соціально-економічного і тілесного стану. Соціокультурні стандарти диктують аудиторії, за яких умов бути літньою людиною допустимо, а за яких – ні. За великим рахунком, серед типових гендерних образів літніх людей складно знайти позитивний образ літньої людини, яка не відповідала б цим вимогам.

Цензура та цензори в спогадах Сергія Єфремова

Олександр Галич — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

Мемуарний твір С. Єфремова «Про дні минулі (спогади)», написаний понад 100 років тому, серед іншого розповідає про взаємини автора з цензурою, переконливо доводячи її реакційну роль у Російській імперії.

Метою статті є на матеріалі мемуарів С. Єфремова 1920–1921 років з’ясувати роль російської царської цензури в блокуванні україноцентричних матеріалів, написаних згаданим автором та його однодумцями; показати постаті цензорів, розкрити мотиви їхньої діяльності та роль у перешкоджанні створенню україномовної журналістики.

Перша згадка про цензуру в спогадах С. Єфремова пов’язана зі знайомством з відомим українським письменником І. Нечуєм-Левицьким, який навчився обходити цензуру. Наступна згадка про неї пов’язана зі створенням наприкінці ХІХ ст. видавництва, яке пізніше стало називатися «Вік». Тут С. Єфремов став свідком роботи з цензурою своїх товаришів. Київські цензори чинили немало перешкод україномовному видавництву, відхиляючи більшість рукописів, покреслених червоним кольором. У «Киевской Старине» С. Єфремову довелося вже самому безпосередньо мати справу з цензурою. У нього сформувався власний досвід роботи з цензорами, чого він не мав під час праці у видавництві «Вік».

Документальний твір «Про дні минулі (спогади)» розповідає, що статті їхнього автора через гостроту і політичну спрямованість перебували під особливим контролем цензури, а тому керівнику «Киевской Старины» В. Науменку доводилося їх суттєво редагувати, перш ніж подавати до цензурного комітету. Першою статтею С. Єфремова, правомірність якої автору особисто довелося відстоювати в цензурному комітеті, була праця про П. Грабовського, що була надрукована в другому номері «Киевской Старины» за 1903 рік. Цензор суттєво вплинув на статтю С. Єфремова. Вона з’явилася без кінцівки і з великими купюрами, внаслідок чого суттєво постраждав її зміст. Проте сам автор набув певного досвіду спілкування з цензурою. Наступна його праця про святкування з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві була надруковано без змін, оскільки цензор підписав її, не читаючи. Вона викликала особливий резонанс і переполох у владних структурах. Унаслідок цієї публікації цензора було звільнено з посади із-за нехтування своїми обов’язками.

Мемуари дозволяють дізнатися імена кількох київських цензорів, з якими мав справу автор спогадів. Серед них – Бутовський, Глібов, Сидоров, Никольський, Флоринський, Булгаков. У двобої з цими чиновниками загартовувався світогляд С. Єфремова, уміння відстоювати інтереси українського народу. Він набирався досвіду як обходити цензуру.

Радянська Україна 1930 р. (за публікаціями часопису «Діло»)

Марʼян Житарюк — Sun, 22 May 2022 00:00:00 +0300

У статті систематизовано публікації про радянську Україну у львівському часописі «Діло» 1930 р. Виокремлено й узагальнено важливі питання політичного, національно-культурного життя, економічного й соціального становища, релігійних та історичних проблем, як-от: більшовизм, колективізація на теренах радянської України, Спілка Визволення України, реформа освіти тощо.

Переосмислено болючі питання українського національного життя в умовах радянського поневолення в міжвоєнний період на основі газетних публікацій. Протягом 30-х рр. ХХ ст. надруковано тисячі матеріалів, які потребують уважного прочитання, осмислення, вивчення. Так, у газеті «Діло» протягом 1930 р. подано понад дві сотні публікацій про життя в радянській Україні, зокрема, 120 – опис, оцінка подій та ситуацій на радянщині авторства журналістів і дописувачів «Діла», головно представників Східної Галичини, 5 – зарубіжних авторів, решту – реакція-протест у Західній Україні та світі на трагедію українців.

Мета статті – зосередити увагу на ключових національних питаннях в умовах радянської України протягом 1930 р. Завдання публікації – осмислити виявлені тексти в контексті планомірного знищення національної суті українців, а також доповнити історію української журналістики новою джерельною базою (новими публікаціями) і бібліографічними даними.

Методологічна основа дослідження. У статті використано метод наукового опрацювання першоджерел, знайдених у спецфондах Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка, зокрема, підшивок газети «Діло» за 1930 р. Опрацьовано 252 публікації, частина з яких – у кількох подачах. На основі наукового реферування виокремлено 6 публікацій з ключовими словами «СВУ», «колективізація», «більшовицький терор», «Радянська Україна» (метод наукового пошуку), тобто фактично застосовано проблемно-тематичний аналіз з метою осмислення порушених проблем (концептуальний аналіз) і підготування певних висновків та узагальнень (методи синтезу, індукції й дедукції). Статтю проілюстровано двома таблицями, підготовленими з допомогою кількісного аналізу та контент-аналізу.

З допомогою нових текстів у «Ділі» доповнено, розкрито, уточнено окремі питання історії української журналістики та увиразнено розуміння трагічних подій, систематизовано публікації як джерела осмислення відображення більшовицької політики нищення України, життя в умовах радянської України.