Поширення книжкової продукції на Правобережжі та в Західній Україні у XVI‑XVIII ст.

Анотація

Мета дослідження – на основі комплексного аналізу архівних документів, опублікованих джерел та вивчення розвитку книжкової справи на українських землях з’ясувати шляхи і форми розповсюдження книжкової продукції у XVI–XVIII ст. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні загальнонаукових і спеціальних методів: порівняльно-історичний, ретроспективний, системний, історико-хронологічний, метод моделювання. Метод книгознавчого аналізу передбачав використання трьох підходів: вивчення конкретних примірників книги; вивчення книжкового репертуару певного часу; вивчення книги як елементу певного книжкового зібрання. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що уперше досліджено характерні умови книгообміну та співпраці між друкарськими осередками, форми і види книжкової продукції, особливості поширення та використання стародруків в різних регіонах України, в тому числі серед населення різних християнських конфесій.

Звернено увагу на той факт, що, попри визнання дослідниками українського друкарства потреби вивчення шляхів міграцій українських стародруків для історії окремих друкарень та видавничої справи на українських землях загалом, сьогодні подібні наукові розвідки майже відсутні. На підставі наявних документальних даних, архівних матеріалів та наукових розвідок докладно розкрито загальні тенденції розповсюдження книжкової продукції на Правобережжі та в Західній Україні у XVI–XVIII ст., а також особливості розповсюдження книжкових видань на Волині, Галичині, Буковині та Закарпатті. Наведено численні приклади розповсюдження книжкової продукції на українських землях у досліджуваний період. Підсумовано, що типовими для більшості друкарень формами розповсюдження книжкової продукції на Правобережжі та в Західній Україні у XVI–XVIII ст. були: торгівля книгами; видача «прикладок» працівникам друкарні, відправлення книг у подарунок, виконання замовлень на друкарську продукцію, відправлення книг у подарунок та ін., зокрема забезпечення богослужбовою літературою церков у монастирських вотчинах та приписаних до лаври монастирях, виконання замовлень на друкарську продукцію, надання доброчинних книжкових пожертв бідним церквам та обителям. Наголошено, що активний книгообмін на Правобережжі та в Західній Україні у XVI–XVIII ст. значною мірою зумовлювався наявністю тісних книговидавничих контактів та співробітництва між окремими друкарськими осередками. Акцентовано, що характер взаємовідносин на ґрунті видавничої діяльності між Києво-Печерською та Чернігівською, Кременецькою, Львівською братською, Унівською та Почаївською друкарнями свідчить про спільну видавничу діяльність передусім православної Київської і уніатської Почаївської друкарень для забезпечення потреб українського громадянства в книгах рідною мовою (Макарова, 2008).