Національні рейтинги ЗВО як інструмент оцінювання якості вищої освіти в Україні

Анотація

Мета статті полягає у комплексному аналізі методології рейтингування провідних національних рейтингів ЗВО України. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні методів абстрагування, аналізу і синтезу, що дало змогу теоретично осмислити явище рейтингування українських ЗВО. Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці пропозицій з удосконалення українських рейтингів ЗВО. Всупереч поширеній думці, що рейтинги ЗВО – це найбільш простий, доступний і наочний спосіб ухвалення певних рішень, що стосуються закладів вищої освіти, насправді рейтинги не є показником якості освіти – характеризувати ЗВО однією цифрою, що позначає його позицію у рейтингу, нелогічно. Позиція у рейтингу – це, безумовно, показник високої академічної репутації ЗВО, але вона не завжди об’єктивна. Рейтинги не можуть замінити оцінювання якості освіти у ЗВО, хоч і забезпечують прозорість тих чи інших показників його роботи. Намагання ЗВО потрапити у лідери рейтингу призводить до короткочасних заходів підвищення ефективності його діяльності, зокрема до стимулювання науковців збільшувати публікаційну активність та ін. Але в довгостроковій перспективі це не може вплинути на прогресивний його розвиток.

Оцінювати заклад вищої освіти необхідно з урахуванням його впливу на суспільство, оскільки він є найбільш інтеграційною системою, яку можна сьогодні уявити. Кожен ЗВО у своїй діяльності повинен бути орієнтований на конкретну цільову аудиторію, що відповідає одному з Берлінських принципів ранжирування ЗВО, згідно з яким ранжирування визначається чіткою орієнтованістю на певну групу споживачів рейтингу. Крім того, ранжувати ЗВО необхідно у групах, враховуючи різні місії, різні профілі наукової та освітньої діяльності, різну кількість студентів та професорів. Самі ж абітурієнти у своєму виборі закладу вищої освіти повинні враховувати не лише його позицію у рейтингу, а й рівень вимог, що висуваються до абітурієнтів, затребуваність випускників та ін.