«Журналіст мусить бути бійцем, а не лакеєм»: принцип публіциста шістдесятника Матвія Шестопала

Анотація

Останніми роками патріотичне ім’я декана факультету журналістики (1955–1957 рр.), кандидата філологічних наук, доцента Шестопала Матвія Михайловича, нарешті, гідно постало в літературному й науковому обігу, хоча ще потребує фахових досліджень. Нарешті, він обґрунтовано постав у образі «фундатора журналістської освіти» за висловом його вихованців (Прокопенко, 2008, с. 257), коли робив свій внесок у формування українського наукового журналістикознавства в добу хрущовської «відлиги».

Шестопал перший і єдиний, хто залучив до пізнання і вивчення українськими студентами основ західної журналістики, коли заснував програму спеціального лекційного курсу з історії зарубіжної журналістики, який офіційно іменувався як буржуазна, комуністична та робітнича преса. Зрозуміло, що без «усталених інтерпретацій та ідеологем реакційної, буржуазної і прогресивної, комуністичної» (Прокопенко, 2008, с. 257) тоді годі було сподіватися обійтися викладачеві ідеологічного, тобто партійного факультету.

У цій ситуації не лише студенти, а й викладачі підпадали під відповідний нагляд «правоПохоронних» органів та їхніх «помічників-інформаторів, сексотів-освєдомітєлєй» із факультетського середовища, щоби фіксувати, що думають, що говорять і до чого схиляються у своїх діях і вчинках слухачі та їхні наставники.

Якраз за такими комунорадянськими ідеологічними лекалами формувався відновлений у 1953 р. факультет журналістики, де набували партійного освячення всі фахові предмети у світлі «історичних» рішень з’їздів, пленумів, конференцій ЦК КПРС. Варто нагадати, що з 20-х років минулого сторіччя вже був факультет журналістики Комуністичного університету імені Артема. На початку 30-х перетворився в Український комуністичний інститут журналістики (УКІЖ) – спеціальний вищий навчальний заклад у Харкові. Там водночас існував і газетний технікум, де готували працівників «низової» преси.

То був час зародження і становлення українського шістдесятництва – 60-ті роки минулого століття. І Шестопал виявився його провісником із усвідомленим визначенням «Журналіст мусить бути бійцем, а не лакеєм».