Маю честь представити свіжий доробок авторів «Українського інформаційного простору» — єдиного в Україні наукового журналу з чітко окресленою проблематикою з історії, теорії і практики функціонування соціально значущої інформації в суспільно-політичних реаліях нашої держави та у світовому контексті. Редколєгія і творці часопису взяли орієнтир на різнобічне висвітлення теоретичних, практичних та історичних аспектів головних складових українського інформаційного простору: преси, радіо, телебачення, мережевих платформ та книжкових видань.
Хочу привернути увагу на декілька знакових у цьому числі публікацій.
Зазвичай на відкриття чергового числа відбираємо теми з актуальних питань національного інформаційного простору, які потребують прискіпливого аналізу дослідником та подальшого обговорення науковим співтовариством.
Новий і перспективний ракурс осмислення соціальних мереж виокремив у своїй статті професор Михайло Поплавський. Це навсправжки вибухове своєю масовістю комунікаційне явище тут розглядається не лише як потужний канал самопрезентації та самоідентифікації своєрідного «Я-Образу», а і як культурно-просвітницький ресурс, дієвий інструмент для виховання студентської молоді, коригування її ціннісних орієнтацій, розвитку самосвідомості і професійного самовдосконалення. Емпіричним матеріалом для дослідження слугували такі популярні серед молоді майданчики мережевого спілкування як Фейсбук, Інстаграм, Снепчат, Твіттер.
На початок третього тисячоліття українці залишаються єдиною в цивілізованому світі нацією (принаймні на теренах Західної Европи), яка й досі не має повного репертуару книжкових і пресових видань своєю мовою. На кшталт, скажімо, багатотомних видань польської «Polonica» чи естонської «Estonica». Спроба з’ясувати ґенезу питання та окреслити конкретними штрихами перспективи її розв’язання в такому важливому сегменті національного гуманітарного поля, яким є діаспорне пресо- і книговидання, уперше здійснена в статті М. Тимошика «До проблеми створення першого репертуару книжкових та пресових видань українців на чужині: на матеріалах Великої Британії».
У руслі захисту українського інформаційного простору від нав’язування російських міфів про видатні постаті української історії, конкретно — Ярослава Мудрого, у координатах державотворчих процесів розцінюємо осібну актуальність дослідження авторитетного історика-українознавця Ярослава Калакури. Для молодих дослідників це — еталон наукового сумління, небайдужості вченого до спроб північних сусідів у чергове переписати концепцію давнього минулого, ствердити заяложені ідеологеми й міфи. На жаль, подібними міфами і їхніми носіями-авторами все ще переповнені шпальти деяких загальноукраїнських ЗМІ та телеканалів.
Розширює й доповнює вище означену тему, але з погляду сучасних реалій, наш постійний автор професор Мар’ян Житарюк зі Львова. Цього разу учений фокусує увагу на сучасному стані й перспективах інформаційно-психологічного протистояння за трикутником «Кремль — Україна — Захід» упродовж воєнної агресії Росії супроти України та Европи, починаючи з 2014 р. Зміст фактологічного ряду склала чорноморська тематика українських і зарубіжних ЗМІ.
З-поміж інших загроз національному інформаційному простору виділяємо ту, що набирає силу і стає неконтрольованою державними чинниками. Професорка Ірина Фаріон називає цю загрозу явищем англоварваризації й зосереджує зусилля на її ґенезі в освітньо-науковому середовищі. На думку вченої, циркулювання чужих мов у культурно-політичному просторі України та їхня пріоритетність в освітньо-науковій царині призвела до помітного відставання українських державотворчих процесів, порівнюючи з найближчими й дальшими сусідами.
Новим у цьому випуску журналу є розділ «Документи з архівів української діаспори». Його поява спонукана задавненою потребою введення до наукового обігу низки журналістикознавчих документів, які творили на чужині безпосередні учасники українського пресового та книговидавничого руху. За умов, коли в держави все ще не доходять руки до оцифровування значного масиву розпорошених у просторі документів із цієї проблематики, а час невмолимо руйнує безцінні з історичного погляду паперові носії, робимо маленьку спробу продовжити життя деяких із документів. Таких, що зовсім невідомі в Україні. Переконані, що це буде цінною поживою для нинішніх і майбутніх дослідників історії української журналістики та видавничої справи.
А презентуємо новий розділ статтею маловідомого сучасникам та­ла­новитого публіциста УПА Петра Федуна (Полтави) «Якими повинні бути радіопередачі «Голосу Америки» для Совєтського Союзу». Проблематика цієї статті виглядає досить суголосною із таким же запитанням до багатьох нинішніх керівників і журналістів наших українських радіо- та телеканалів: якими вони насправді мають бути?