DOI: https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(5).2020.206136

Якими повинні бути радіопередачі «Голосу Америки» для Совєтського Союзу

Петро Федун (Полтава)

Анотація


Статтею колишнього керівника Бюро інформації Української Головної Ради (УГВР), чолового журналіста й публіциста УПА Петра Федуна (Полтави) редакція «Українського інформаційного простору» відкриває нову рубрику «Документи з діаспорних архівів». Плануємо повертати із небуття ті зовсім невідомі українським дослідникам-журналістикознавцям тексти, змістові акценти яких суголосні нинішнім реаліям розвитку національного інформаційного простору.
Петро Миколайович Федун (псевдо «Полтава», «Волянський», «Север», «Зенон», «П. Савчук») вважається чоловим ідеологом («політвиховником») українського збройного підпілля ОУН-УПА 40–50-х років ХХ ст. У новітню українську історію він має заслужено увійти як публіцист, автор та редактор багатьох повстанських публікацій. Родом із села Шнирів, що неподалік Бродів на Галичині, де народився в селянській родині 23 лютого 1919 р.
Біографія цієї талановитої особистості переповнена неймовірно карколомними подіями: юначий вишкіл у підпільній ОУН від середини 30-х років; від 1939 року — студент медицини Львівського університету, знавець класичних мов. З призовом того ж року на службу в радянську армію пройшов шлях від рядового до офіцера, з початком війни — командир взводу червоноармійців. Воював на фінсько-радянському й німецько-радянському фронтах. Далі — німецький полонений, втеча звідти і — повстанець-підпільник у рядах УПА.
Вражає й кар’єрний ріст у підпіллі: від редактора журналу «Юнак» — до заступника голови Генерального Секретаріату УГВР; від рядового повстанця — до полковника УПА, члена її Головного військового штабу. Після загибелі Романа Шухевича обирається заступником Головного Командира УПА (літо 1950).
Петро Федун (Полтава) не дожив до свого 33-ліття два місяці — загинув як герой у бою з НКВС у грудні 1951 р. в лісі біля с. Новошин (нині в Жидачівському районі Львівщини).
Найбільш відомий твір цього автора, за читання чи поширення якого в радянській Україні у 50-х роках розстрілювали, — брошура «Хто такі бандерівці та за що вони борються». Вона неодноразово перевидавалася в підпільних друкарнях УПА, а також пересилалася на радянські терени з-за кордону. У діаспорі цю книгу назвали безсмертною легендою воюючої нації.
Загалом творчий доробок Федуна (Полтави) хоч і невеликий за обсягом, але досить потужний за змістом. Передусім це низка аналітичних статей про ідеологію українського націоналізму. З перших — «Концепція Самостійної України й основна тенденція ідейно-політичного розвитку сучасного світу», «За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській державі», «Хто є справжній націоналіст-революціонер». Особливість таких текстів: написані просто, дохідливо, у розрахунку на читача мало підготовленого в житті й політиці. На противагу, скажімо, текстам на подібну тематику вишуканого естета й літератора високої проби Дмитра Донцова, які краще сприймає вже підготовлений читач.
Спонукою до написання статті «Якими повинні бути радіопередачі «Голосу Америки» для Совєтського Союзу» став масовий стихійних рух кінця 40-х років ХХ ст. українців західної діаспори з метою добитися мовлення радіостанції «Голос Америки» українською мовою. Домагання українців увінчалися успіхом наприкінці листопада 1949 р. Однак на початковому етапі українськомовні передачі цієї радіостанції носили здебільше не прихильний або неправдивий щодо українства характер. Причиною було те, що керівником української редакції виявився росіянин Григорьєв — неприхований адепт «русского міра».
Факт очолювання української редакції ворогом українців став причиною появи «Меморіялу українців Великої Британії», що надійшов як офіційний документ на ім’я керівництва «Голосу Америки».
У «Меморіялі» було висловлено низку побажань та пропозицій. Суть їх зводилася до одного: в українських передачах мала би бути належна увага українським національним ідеалам і національній традиції. Зреалізувати це можна було б включенням час від часу таких тем:
- нариси української історії та культури;
- розповіді про національних героїв минулого і новітньої епохи;
- матеріали про знакові дати національно-визвольних змагань українців;
- огляди американської та західної преси, у яких ідеться про Україну та українців.
Окрема заувага стосувалася необхідності відмосковлення змісту радіопрограм, адресованих для українців: «Українські радіомовлення повинні бути інакше редаговані, ніж російські. Зміст українських передач повинен бути також інший», — йшлося в документі.
Стаття написана підпільним журналістом УПА на території радянської України і виражала думки не лише повстанців, а і значної частини українського населення.
Актуальність цього тексту відчувається сьогодні як ніколи. Варто читачеві лише замінити часто повторювані тут словосполучення «московсько-большевицькі гнобителі», «большевицька тиранія», «СССР» на «російська агресія», «російська пропаганда», «путінська Росія». Саме в контексті теперішньої неоголошеної російсько-української війни на сході України в статті зачіпається пласт проблем сучасної гуманітарної політики Української держави загалом та інформаційної зокрема.
Уперше опублікована у двотижневику Закордонного Представництва УГВР «Сучасна Україна» (число від 18 березня 1951 р.) — незадовго до загибелі публіциста. Повної підшивки цього видання в жодній книгозбірні України і світу немає.
Примірник тексту виявлено автором цих рядків в архіві Української Видавничої Спілки в Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії.


Повний текст:

PDF (English) PDF

Пристатейна бібліографія ГОСТ






Copyright (c) 2020 Петро Федун (Полтава)

Creative Commons License
Ця робота ліцензована Creative Commons Attribution 4.0 International License.