Явище англоварваризації в українському освітньо‑науковому середовищі: історія і сучасність

Анотація

У статті вперше порушено проблему рецепції чужих мов та запозичень в історично-порівняльному та діахронно-синхронному контексті.

Об’єктом дослідження є освітньо-наукова сфера (Міністерство освіти і науки України) на предмет уживання чужих мов та запозичень. Проаналізовано функціювання церковнослов’янської та латинської мов як найпоширеніших в українському просторі в часи пізнього Середньовіччя та Передмодерного часу з проєкцією на сьогоднішнє засилля англійської мови та англізмів в освітньо-науковій царині.

Для відображення процесів надмірного і невмотивованого вживання англізмів запроваджено термін англоварваризація як мовно-суспільне і мовно-психологічне патологічне явище, що виникає на переламі історичних подій і сигналізує про відсутність ментального спротиву народу-мови до безпрецедентного потоку запозичень, які стають фактичною заміною своєї мови і творять із неї антикультурний масив підлеглої комунікації; це примітивне заперечення закону рівноваги чужих і питомих слів у фонетичній, словотвірній і граматичній адаптації та етнокультурна неспроможність називати власні поняття питомими словами.

Як засвідчує історична ретроспектива, орієнтація на чужі мови як пріоритетні в освітній і науковій царинах — церковнослов’янська, латинська, грецька, польська — та масовані запозичення з них аж ніяк не зарадили українському національному самоусвідомленню та не спричинилися до відновлення втраченої Української Держави в її етнографічних межах. Зовсім навпаки — надмірне циркулювання чужих мов в культурно-політичному просторі України та їхня пріоритетність в освітньо-науковій царині призвело до понад кількастолітнього відставання українських державотворчих процесів порівняно з найближчими і дальшими сусідами. Орієнтація на чуже відчужила українців від самих себе.

Історичний досвід циркулювання чужих мов в Україні та надмірних запозичень у своїй мові переконливо спростовує затерту тезу про позитивність явища мовного експансіонізму та глобалізму. Своя держава і нація, попри якнайширшу потребу знання чужих мов, потребує всеохопного та необмеженого функціювання державної мови. Хто не визначає першорядности свого, служитиме чужому.