Український інформаційний простір

Фразеологічний аналіз рекламних слоганів на прикладі штучного інтелекту

2026-04-28T12:13:32+03:00

Метою цього дослідження є внесок у дискусію щодо місця штучного інтелекту в сучасних гуманітарних науках, зокрема в польській лінгвістиці, у контексті реклами. В епоху повсюдної медіатизації життя та розвитку штучного інтелекту традиційні види творчої діяльності, що ґрунтуються переважно на людському розумі, стають рідкісними. Тому доцільно осмислити цю тему під лінгвістичним кутом зору. Конкретною метою дослідження є аналіз фразеологічних одиниць, згенерованих чатом GPT*, та їхніх модифікацій у контексті реклами харчових продуктів. Дослідження, яке базується переважно на методологічній пропозиції Станіслава Баби, виявило, серед іншого, що в аналізованому матеріалі тричі використовувалися ідіоматичні вирази в кодифікованій / канонічній формі; також було зафіксовано один тип модифікації фразеологічних одиниць у чаті — інновацію у вигляді переліку. Можна зробити висновок, що на нинішньому етапі роботи чат-бот не розрізняє ідіоматичних виразів, образних уживань та скорочених цитат. І це, незважаючи на наявність повного доступу до всіх онлайн-ресурсів (як до колективної пам’яті). Створення записів на основі ідіом виявилося для ChatGPT складним завданням, що свідчить про важливість традиційного використання гуманітарних наук та їхніх ресурсів.

Троянська стратегія в зовнішній комунікації Росії

2026-04-28T12:33:05+03:00

У статті проаналізовано троянську стратегію в зовнішній комунікації РФ на прикладі публічних висловлювань Владіміра Путіна про Дональда Трампа. Автор виходить з переконання, що підтримка Трампа не є самодостатньою метою російських інформаційних операцій, а виконує інструментальну функцію в ширшій стратегії дестабілізації західних суспільств, простежено еволюцію радянських і пострадянських інформаційних практик — від ідеологічно обмеженої підтримки «своїх» до гнучкої, позаідеологічної руйнівної діяльності, проаналізовано сім конкретних кейсів, коли контроверсійні наративи Трампа як публічного спікера отримували підтримку з боку Путіна як публічного спікера, а саме: кримінальні звинувачення проти Трампа є політичним переслідуванням; президентські вибори 2020 року були сфальсифіковані; негативні оцінки та звинувачення на адресу Європи; якби Трамп був президентом, російсько-українська війна не відбулася б; Трамп повинен отримати Нобелівську премію миру; BBC повинна виплатити Трампу десятимільярдну компенсацію за дефамацію; Данія повинна передати США контроль над Гренландією. У кожному з цих семи наративів російська інформаційна стратегія Росії полягає в тому, щоб використати комунікаційний ресурс особисто Путіна для підтримки Трампа та його заяв із метою підриву довіри до демократичних інституцій США та західного світу (суди, вибори, медіа, трансатлантична солідарність тощо). Підтримка Трампа — тактичний інструмент поляризації, який може оперативно змінювати знак залежно від кон’юнктури. У статті доведено, що «троянська стратегія» Кремля полягає не в просуванні альтернативної позитивної моделі, а в розмиванні межі між правдою і брехнею, ерозії довіри та посиленні внутрішніх конфліктів у західних демократіях.

Трансформація бізнес-комунікацій в Україні під час воєнного стану: основні напрямки та цифрові інструменти

2026-04-28T13:45:03+03:00

Метою статті є висвітлення основних напрямів використання комунікаційних технологій у розвитку ефективного роздрібного бізнесу в Україні. Актуальність дослідження полягає в тому, що сучасні умови українського ринку — воєнний стан, конкуренція, медіатизація та стрімке впровадження цифрових технологій — вимагають від роздрібних компаній нових підходів до ведення успішного бізнесу. Доведено, що лише якісне розроблення та впровадження цифрових, інформаційних і комунікаційних технологій можуть забезпечити економічний розвиток підприємства, зокрема створити відповідні умови для взаємодії з клієнтами. У статті окреслено шляхи подолання актуальних проблем періоду воєнного стану. Аналіз зосереджено на таких напрямах комунікації: активна комунікація з клієнтами, продуктивна співпраця з постачальниками та партнерами, ефективне управління бізнес-процесами, ведення статистики, моніторинг та аналіз даних. Проаналізовано інформаційно-комунікаційні інструменти трьох провідних українських роздрібних підприємств, такі як внутрішні, зовнішні й кризові комунікації, що забезпечують оперативне інформування про ситуацію, державні регуляторні заходи та ринкові умови. Також розглядаються альтернативні комунікаційні інструменти, які створюють сприятливі умови для прийняття рішень та ефективності підприємств у воєнний період. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше досліджено трансформації комунікаційних технологій українських роздрібних компаній під час війни, розглянуто стан запровадження форм цифровізації підприємствами в умовах сучасного розвитку ринку.

Журнал «Народна творчість та етнографія» в системі радянської журналістики (1957–1991)

2026-04-28T11:53:20+03:00

Актуальність статті зумовлена недостатнім науковим осмисленням історії українського пресовидання другої половини ХХ ст. Досі мало вивченими залишаються специфіка функціонування часописів, їхні основні завдання, тематичні домінанти, ціннісні орієнтири й ін. Об’єктом розвідки є журнал «Народна творчість та етнографія», який виходив у 1957–1991 роках. Метою розвідки є виявлення особливостей редакційної політики журналу «Народна творчість та етнографія» в умовах ідеологічного контролю і з’ясування його ролі в культурно-інформаційному просторі радянської України означеного періоду. У дослідженні застосовано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: аналітичний, системний, контент-аналіз, контекстуальний та ін. Наукова новизна статті полягає у визначенні основних завдань часопису «Народна творчість та етнографія» (на основі редакційних матеріалів), з’ясуванні трансформації його тематично-змістового наповнення в різні періоди (т. зв. «відлиги», «застою», «перебудови») тоталітарної держави, впливу цензури та лібералізаційних процесів на збереження й популяризацію здобутків народної творчості та етнографії, специфіки функціонування наукової журналістики як важливого джерела для дослідження української культури й розвитку наукової періодики, а також ролі медіа у збереженні й переосмисленні національної спадщини. У висновках зазначено, що діяльність часопису «Народна творчість та етнографія» відбувалася в умовах тотального ідеологічного контролю за інформацією: видання було виразником партійно-радянської ідеології, що зумовлювало його редакційну політику, тематичне наповнення, дискурсивні стратегії, поєднання ідеологічних і наукових функцій; поряд з ідеологічно заангажованими публікаціями журнал регулярно друкував ґрунтовні фольклорно-етнографічні матеріали, підтримував і розвивав наукову сферу. Журнал «Народна творчість та етнографія» сприймається не тільки як інструмент радянської інформаційної політики, а і як унікальний засіб збереження фольклорно-етнографічних матеріалів.

Харківське видавництво «Західня Україна» та доля його очільника Василя Атаманюка

2026-04-28T12:05:45+03:00

У статті досліджуються досі не оприлюднені в науковій спільноті документи Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України щодо діяльності видавництва «Західня Україна» та її керівника Василя Івановича Атаманюка. З’ясовано, що постать видавця й письменника висвітлювалася здебільшого під кутом зору його літературної спадщини, але в життєвій біографії В. Атаманюка вагоме місце займає його редакторська та видавнича діяльність, на що майже не звертали увагу науковці. Стверджується, що тема висвітлювалася лише фрагментарно; усебічного вивчення біографії члена Спілки революційних письменників «Західня Україна» та директора однойменного видавництва, звинуваченого у сфабрикованій «Справі УВО», досі не було; отже, дослідники мають змогу розширити уявлення про історичну постать і процеси, що відбувалися в літературному середовищі та видавничій галузі у 1920–30-х роках. Доведено, що діяльність В. Атаманюка на посаді директора видавництва була плідною, оскільки саме на початковому етапі видавництво вирішувало найголовніші питання свого функціонування: фінансування, репертуар, гонорарні відносини, кадрові зміни, участь у громадських та культурницьких заходах Спілки тощо. Більшість художніх і перекладних творів письменника й видавця вийшли саме під час його перебування на посаді директора видавництва. Проте, як свідчать документи, маємо справу із суперечливою особистістю — правдолюбом, не здатним мовчати, й водночас інтелігентною людиною, поліглотом і вправним редактором. Уперше до наукового обігу введено документи, завдяки яким розкривається діяльність видавництва «Західня Україна» та його очільника В. Атаманюка.

Штучний інтелект в українських аудіовізуальних медіа: практики застосування, можливості та виклики

2026-04-28T10:53:37+03:00

У статті проаналізовано практики використання технологій штучного інтелекту (ШІ) у професійній діяльності працівників українських аудіовізуальних медіа. Теоретичну основу дослідження становить аналіз сучасних зарубіжних і вітчизняних наукових публікацій, присвячених трансформації медіавиробництва в умовах запровадження генеративних алгоритмів, а також етичним, правовим і соціальним викликам, пов’язаним із застосуванням інструментів ШІ. Емпіричну частину дослідження становлять результати анкетного опитування чинних співробітників українських аудіовізуальних медіа, що дозволило виявити рівень обізнаності респондентів із технологіями штучного інтелекту, основні напрями їхнього використання, сприйняття переваг і ризиків, а також ставлення до потенційного впливу ШІ на професійну зайнятість. Окрему увагу приділено питанню вибору між хмарними та локальними моделями штучного інтелекту в контексті автономності роботи, контролю виробничих процесів і захисту персональних даних. Результати дослідження засвідчують, що ШІ здебільшого сприймається як інструмент підтримки та оптимізації робочих процесів, а не як безпосередня загроза втрати професії. Водночас виявлено низку стримувальних чинників упровадження ШІ, зокрема етичні застереження, юридичну невизначеність і низький рівень довіри аудиторії до автоматизованого контенту. Порівняння отриманих емпіричних даних із результатами міжнародних досліджень дає змогу окреслити специфіку українського медіаконтексту і визначити перспективи подальшого розвитку технологій ШІ в аудіовізуальних медіа.

Віртуальна реальність як інструмент інновацій у журналістиці: український досвід медіапроєктів

2026-04-27T22:17:29+03:00

Одним з інноваційних інструментів в умовах цифровізації в журналістиці стала віртуальна реальність. Імерсивні технології істотно розширюють традиційні уявлення про медіа, функціональні можливості та межі журналістики. На сучасному етапі теоретичні уявлення про VR не можна вважати остаточно сформованими, що зумовлено динамічністю цифрових трансформацій і технологічних інновацій. У зв’язку з цим перед журналістами та дослідниками медій постає завдання розробити й осмислити інструменти візуального та інтерактивного дизайну імерсивного середовища з метою формування ефективних механізмів занурення масової аудиторії. Оскільки українські видання також активно інтегруються в ці процеси, актуально систематизувати й розглянути український досвід створення медіапроєктів за допомогою VR. У статті проаналізовано погляди зарубіжних та українських дослідників на ефект імерсії. На основі матеріалів українських медій простежено суть «медіального повороту», який змістив акцент журналістської практики від традиційного написання текстів та підбору зображень і звуку до виробництва складної графіки, зокрема тривимірної (3D). Концепція «технологічної симуляції свідомості», що відкриває нові горизонти для інтерактивної взаємодії з аудиторією, простежена в ключових українських VR-проєктах, зокрема особливості дизайну імерсивного середовища, мультимодальність контенту та його вплив на рівень залучення аудиторії. Проаналізовано, як VR входить в українську журналістику, розширюючи кордони інформаційного поля. Як кейсі-стаді охоплено матеріали «New Cave Media», «Ukraїner», «Аутентична Україна», «Aftermath VR: Euromaidan», Hromadske, «Війна впритул», «360° war», «Радіо Свобода», «Тексти». Підсумовано, що імерсивна журналістика в Україні перебуває на етапі становлення, демонструючи поступову інтеграцію технологій VR у медіапрактику. Ці інструменти використовуються для висвітлення суспільно значущих тем, зокрема війни, її наслідків і людських історій, що сприяє поглибленню ефекту присутності та формуванню емпатійного сприйняття аудиторією. Імерсивні формати не лише розширюють виражальні можливості журналістики, але й трансформують характер взаємодії аудиторії з контентом — від пасивного споживання до активного досвіду, дослідження та, подекуди, участі. Це відкриває нові перспективи для аналітичного пояснення складних явищ і реконструкції подій, однак водночас підвищує ризики інтерпретаційності й потенційного емоційного впливу. Ключового значення набуває дотримання професійних стандартів і вироблення етичних принципів застосування VR. Отже, імерсивна журналістика в Україні постає як перспективний, але водночас такий, що супроводжується низкою викликів, напрямів розвитку медіа, що потребує подальшого теоретичного осмислення, етичного регулювання та інституційного закріплення в межах сучасної медійної практики.

Стратегії репортажу про відновлення деокупованих територій України

2026-04-27T22:30:34+03:00

Автори статті досліджують репортажі всеукраїнських та крайових і місцевих медіа про відновлення деокупованих територій України в аспекті дотримання принципів журналістики рішень і наголошують на їхніх зображальних стратегіях, серед яких: демонстрування прикладів ініціативи знизу та синергії дій місцевої влади і громадян; показ алгоритму дій із розв’язання певної проблеми з акцентом, що її розв’язують такі ж не- професіонали; відтак демонстрований алгоритм стає вказівником дій для інших, надихає й мотивує. Жанр репортажу в статті представлено як один із найбільш ефективних для реалізації журналістики рішень, а репортажі в крайових і місцевих та всеукраїнських ЗМІ можуть різнитися в доборі засобів емоційного впливу, що зумовлюється двома ключовими чинниками: всеукраїнські медіа здебільшого потребують додаткових засобів залучення авдиторії, оскільки висвітлюють проблеми, які не завжди стосуються безпосередньо авдиторії; крайові й місцеві медіа повинні дотримуватися етичних принципів та не ретравматизувати авдиторію, яка сама пережила руйнування, у такому разі вони фокусують чи не всю свою увагу на стратегіях відновлення.

Зміни в роботі новинних медіа України під час війни: теоретичний аспект

2026-04-27T22:40:39+03:00

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році вплинуло на всі сфери життя, зокрема й на медіа. До глобальних технологічних, економічних та політичних викликів додалися нові безпекові та адміністративні. Українські медіа вже були послаблені через російське вторгнення 2014 року та пандемію COVID-2019. У цих умовах вони звернули увагу на журналістику залучення, зокрема на членську модель фінансування. Після вторгнення 2022 року ситуація погіршилася. Протягом перших 1000 днів закрилися 329 українських видань. Попри це, українські медіа наростили довіру аудиторії після вторгнення, про що свідчить дослідження медіаспоживання в Україні. Однією із причин стійкості українських медіа під час війни може бути розвиток спільнот навколо медіа, журналістика залучення (engaged journalism), у чому й полягає актуальність статті. Метою роботи є систематизація теоретичної бази та підходів до феномена журналістики залучення, щоб визначити місце українських медіа в цьому контексті та сформувати надійну теоретичну основу для подальших емпіричних досліджень. Стаття має теоретико-оглядовий характер з ілюстративними емпіричними прикладами. Для реалізації її мети визначено такі завдання: уточнити термінологічні межі поняття «журналістика залучення»; узагальнити ключові теоретичні підходи до залучення аудиторії та формування медійних спільнот; виділити параметри, придатні для опису спільнот у воєнному контексті; запропонувати концептуальну модель аналізу спільнот і намітити подальшу емпіричну програму дослідження. У роботі використані теоретичні методи, зокрема аналіз, синтез, формалізація, узагальнення, порівняння. Результатом дослідження є 7-компонентна концептуальна модель спільноти медіа як найбільш активної частини аудиторії, що дасть змогу порівнювати спільноти медіа не тільки за кількісними, але й за якісними ознаками. У розділі висновки та обговорення звернена увага на важливість журналістики залучення як інструменту демократичної стійкості. Взаємодія між громадянами та владою здійснюється через медійні спільноти. Водночас український приклад розглядається в контексті війни, тому поширення висновків на мирні контексти потребує окремої перевірки.

Уникання ескалаційного тону в новинах про повітряні інциденти в Європі

2026-04-27T22:48:53+03:00

Стаття присвячена виявленню ескалаційного тону і стратегій медійного представлення, які застосовуються англомовними медіа євроатлантичного простору для репрезентації дронових інцидентів на території країн Європейського Союзу та НАТО протягом вересня–жовтня 2025 року. У фокусі дослідження перебувають мовні та риторичні механізми, за допомогою яких медіа конструюють уявлення про рівень безпекової загрози, агентність залучених акторів і питання відповідальності за інциденти в умовах гібридної війни та зростаючої геополітичної напруженості між Росією та євроатлантичними державами. Методологічною основою дослідження є критичний аналіз новинних текстів у поєднанні з елементами якісного контент-аналізу. Емпіричну базу формують 150 публікацій із 72 англомовних газет євроатлантичного простору, опублікованих з 1 вересня по 10 жовтня 2025 року. Аналіз зосереджено на виявленні стратегій атрибуції та деатрибуції відповідальності, пом’якшення повідомлень, евфемізації, використання пасивних конструкцій, а також модальних маркерів невизначеності, що впливають на формування ескалаційного або деескалаційного тону медійних повідомлень. Результати дослідження засвідчують домінування стратегій пом’якшення: у 59 відсотках проаналізованих матеріалів походження дронів залишається невизначеним, відповідальність за інциденти розмивається, а потенційні актори згадуються опосередковано або без прямої номінації. Навіть у випадках прямої атрибуції (41 відсоток текстів) риторика медіа характеризується стриманістю, обережністю та мінімізацією ескалаційних формулювань. Такий вибір комунікаційних стратегій відображає політичне прагнення уникнути прямої конфронтації та не легітимізувати російський наратив про «війну НАТО проти Росії». Дослідження виявляє структурну подвійність медійного наративу: з одного боку, медіа визнають серйозність і потенційну небезпеку дронових інцидентів для національної та регіональної безпеки, з іншого — систематично уникають мовних конструкцій, які могли б бути інтерпретовані як заклик до прямого військового протистояння. Стаття демонструє, як мовні практики англомовних медіа не лише віддзеркалюють офіційні геополітичні стратегії обережності, але й активно беруть участь у формуванні публічних рамок сприйняття гібридних загроз та меж допустимої ескалації в сучасному міжнародному медійному середовищі.

Журналістика в умовах воєнного стану: законодавчі норми та професійні стандарти

2026-04-27T17:07:24+03:00

У статті узагальнено новації законодавства, що регулюють діяльність медіа та журналістів в умовах правового режиму воєнного стану, а також досліджено можливість дотримання стандартів журналістики під час війни з огляду на безпекові виклики. У цьому контексті проаналізовано Закон України «Про медіа», зміни до Кримінального кодексу України, рішення Ради національної безпеки і оборони України, а також наказ Головнокомандувача Збройних Сил України. У роботі розглянуто особливості застосування таких стандартів журналістики, як оперативність, достовірність, точність, баланс думок, повнота інформації та відокремлення фактів від коментарів, у реаліях воєнного стану. Обґрунтовано, що в умовах війни ці стандарти зазнають адаптації з урахуванням безпекових, правових та етичних чинників. Відтак дотримання професійних стандартів журналістики під час воєнного стану є можливим за умови високого рівня професійної відповідальності, правової обізнаності й етичної саморегуляції медійників. Стаття акцентує увагу на потребі балансування між правом суспільства на інформацію та обов’язком держави захищати життя громадян й забезпечувати обороноздатність в умовах збройного конфлікту.

Релігія в інформаційному просторі України: оцінка стану, проблеми і пропозиції

2026-04-27T21:45:04+03:00

Стаття висвітлює проблему представленості релігії в українському інформаційному просторі не так із комунікаційного, скільки з релігієзнавчого погляду. Дається оцінка сучасного стану релігійного інформаційного простору, виділяються проблеми, які існують у процесі презентації релігій, пропонуються шляхи їхнього вирішення. Автор вважає, що релігійні організації не повною мірою використовують можливості інформаційної доби для своєї присутності в інформаційному просторі — релігійному, світському. Це пов’язано з об’єктивними (стан війни і транзитність українського суспільства до справжнього демократичного устрою, що передбачає свободу слова, світогляду, совісті й віросповідання) та суб’єктивними (брак ресурсів і досвіду релігійних організацій в комунікаційній сфері) причинами. Історія формування українського релігійного інформаційного простору доволі драматична, яка ще не завершена, бо продовжує формуватися, незважаючи на безліч викликів, поглиблених війною. Українське суспільство, незважаючи на декларації стосовно своєї релігійності, загалом байдуже до релігійних питань, бо не включає релігію в перелік обов’язкових маркерів української ідентичності. Релігія як структурний елемент українського світу, який нині захищається на різних фронтах російсько-української війни, усе ще розглядається як вторинне і похідне від матеріальних важелів розвитку країни. Виключно завдяки своїм ініціативам та обмеженим ресурсам релігійні організації таки присутні, хоч і мінімально, в інформаційному полі. Інформаційних приводів, якими можна скористатися для привернення уваги громадян України до релігійних справ, насправді не так і багато. Покращуючи якість релігійної інформації, яку надають релігійні організації, підвищуючи ступінь розуміння суспільством і державою важливості релігії в житті нації, можна покращити і статус церков в суспільстві, і місце віруючих людей в житті України.

Українська правда проти російської інформаційно-психологічної інвазії: на матеріалах нового підручника М. Тимошика «Основи журналістики»

2026-04-28T14:00:42+03:00

Доктор філологічних наук, професор, автор 30-ти одноосібно написаних книг, лавреат всеукраїнських премій імені І. Огієнка, І. Франка, Б. Грінченка, С. Русової, П. Величковського, Я. Гальчевського, Ю. Федьковича, В. Чорновола, міжнародної премії родини Воскобійників (США), лауреат Шевченківської (народної) премії за двотомник «Село» Микола Степанович Тимошик видав у 2026 році підручник «Основи журналістики». Цей інноваційно-унікальний підручник за своєю тематикою, змістом, інтенцією, структурою, методологією створення відповідає вимогам формування, утвердження української національної зорієнтованості навчання і виховання студентів – майбутніх журналістів. Інтелектуально- освітня спрямованість підручника розкриває для журналістів форми і методи розвінчування російської маніпулятивної інформаційно-психологічної пропаганди в умовах повномасштабної антиукраїнської війни. Автор вперше аргументовано й компетентно поєднав два крила теорії і практики фаху: кращі набутки західного журналізму і традиції національної журналістики – материкової України і діаспори.

Читання як державний пріоритет: міжнародний досвід та українські перспективи

2026-04-28T11:08:03+03:00

Актуальність дослідження зумовлена потребою розвитку культури читання в Україні в умовах війни та післявоєнного відновлення, коли його освітня, культурна й соціальна роль набуває нових сенсів у контексті збереження та відновлення суспільного потенціалу, що зумовлює потребу в переосмисленні державної політики в цій сфері. Мета статті полягає у з’ясуванні державної політики популяризації читання в Канаді, США, Японії, Сінгапурі та Південній Кореї, осмисленні в цих країнах стратегічних підходів, освітньо-бібліотечних моделей, цифрових та інноваційних рішень, що можуть бути інтегровані в українську політику розвитку читання й визначати концептуальну основу для вдосконалення Стратегії розвитку читання в Україні з урахуванням воєнних і післявоєнних викликів. Українська стратегія розвитку читання може бути вдосконаленою завдяки зорієнтованості на успішний міжнародний досвід та національні стратегії тих країн, які демонструють стабільно високі показники читацької грамотності. Результати дослідження свідчать, що стійкий розвиток культури читання забезпечується системною інтеграцією нормативно-правового забезпечення, цифровою трансформацією із розвитком доступних інтерактивних платформ, модернізацією бібліотек як культурних та інноваційних хабів, підтримкою сімейного читання через національні програми, соціальними й освітніми заходами, а також прозорою системою моніторингу і звітності. Серед дієвих практик, які можуть бути адаптовані до українських реалій, виокремлено програми раннього читання (Bookstart), національні марафони читання, залучення публічних осіб та організацій як впливових промоутерів читання, запровадження мобільних бібліотек і модернізацію бібліотечної інфраструктури. Адаптація міжнародних практик має враховувати військові й післявоєнні виклики забезпечувати безпеку й інклюзію, долати цифровий розрив і ґрунтуватися на партнерстві держави, приватного сектору та громадськості. Для України в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення доцільно розглянути концепцію інтеграції бібліотек і культурних просторів у бомбосховища, створення бібліотечних та культурних зон в укриттях дитячих закладів, що спрямовані на безпечний доступ до читання та безперервність освітньої діяльності. У поєднанні з масштабованими програмами раннього читання, розвитком інклюзивних і доступних цифрових та інтерактивних платформ, залученням публічних лідерів (інфлюєнсери і громадські організації) до просування культури читання на регіональному й національному рівнях, а також з упровадженням ефективної системи моніторингу формується цілісний стратегічний комплекс рішень для модернізації та адаптації Стратегії розвитку читання в Україні відповідно до актуальних викликів і з урахуванням успішного міжнародного досвіду.

Від головного редактора

2026-04-27T17:04:06+03:00

Шановний читачу!

Перед вами – останнє число «Українського Інформаційного Простору». Таке зізнання від головного редактора, як ініціатора заснування та незмінного творця часопису, для багатьох читачів, авторів та симпатиків журналу із числа фахівців, певне, буде несподіваним. А для автора цих рядків – багатолітнього журналіста-практика і викладача-професора журналістики – сповнене присмаком гіркоти й жалю, ніби як викликане втратою чогось осібного, що так близько трималося душі й серця.

Електронні видання Державного архіву Львівської області як складник інформаційного простору України

2026-04-28T14:19:45+03:00

У сучасних умовах цифровізації суспільства архівні установи дедалі активніше використовують електронні ресурси для репрезентації документної спадщини та забезпечення доступу до історичної інформації. Особливу роль у цьому процесі відіграють електронні видання, що створюються на офіційних вебресурсах архівів і містять цифрові копії документів, тематичні добірки матеріалів, а також віртуальні виставки. Актуальність дослідження зумовлена зростанням значення електронних архівних ресурсів у формуванні інформаційного простору України та потребою наукового аналізу їхнього інформаційного потенціалу й комунікаційних функцій. Метою статті є дослідження електронних видань Державного архіву Львівської області та визначення їхньої ролі в популяризації архівної документної спадщини й формуванні сучасного інформаційного середовища. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема аналіз, систематизація, порівняльний і структурно-функціональний підходи. Емпіричною базою дослідження стали матеріали офіційного вебсайту архіву, зокрема тематичні онлайн-виставки, присвячені важливим подіям української історії, видатним особистостям та соціокультурним процесам. Унаслідок дослідження встановлено, що електронні виставки та інші цифрові публікації архіву виконують важливу інформаційно-комунікаційну функцію, забезпечуючи відкритий доступ до архівних документів для широкої аудиторії користувачів. Вони сприяють популяризації історико-культурної спадщини, розширенню можливостей наукових досліджень та інтеграції архівних ресурсів у сучасний цифровий інформаційний простір. Аналіз структури та змісту електронних виставок свідчить, що вони поєднують текстові матеріали, цифрові копії документів, фотографії та пояснювальні коментарі, що підвищує їхню наукову й освітню цінність. У висновках наголошено, що електронні видання Державного архіву Львівської області є важливим інструментом цифрової репрезентації архівної спадщини та ефективним засобом комунікації між архівними установами і суспільством. Їхній розвиток сприяє розширенню доступу до історичних джерел, формуванню історичної пам’яті та зміцненню інформаційного простору України в умовах цифрової трансформації.